Червоноград
49
Важкий кулак оглушив Андрія. У вухах дзвеніло і гуло. Крізь гудіння він ледве чув Савка:
– Ти будеш робити так, як тобі кажуть!
В очах темніло і пливло. У цьому тумані мерехтіли злі вогники Савкових очей. Удар в живіт, ще один – по нирках. Андрій звивався на підлозі. Біль скручував його в неприродні пози.
– Та хоч убийте мене… – прохрипів він.
– Дідько! – сварився Савко. Він ходив з кутка в куток. Його люди стояли в очікуванні нового наказу, щоб нанести нову порцію ударів.
– Ні! Ми тебе не вб’ємо.
Сава присів і дивився в обличчя Андрію:
– А от красуню твою – так. Вона помиратиме в тебе на очах. Повільно. В муках.
– Ви цього не зробите…
– А чому ні? Хто нам завадить? Ти знаєш, що ми – єдина влада на цій планеті? – Савко голосно розсміявся. Він реготав довго і нервово, до сліз.
Андрій стиснув кулаки.
– То що? Знайшов я твоє слабке місце? Які ж люди всі однакові. Усі однаково мають свою ахіллесову п’яту.
Сава підвівся:
– Гаразд. Дам тобі трохи часу. Прийми це як неминуче. Ти думаєш, оці всі люди, які зараз живуть щасливим життям за нашими законами, хотіли цього? Але вони підкорилися. Бо знали, що так розумно, що так для всіх буде краще. А хто не підкорився… Хех… Нема їх уже. Бувай, Андрію.
Сава зі своїми людьми вийшли з кабінету, лишивши Андрія лежати на підлозі.
#1419 в Фантастика
#320 в Історичний роман
Відредаговано: 29.11.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
