40

Марічка сиділа на невеличкій купці соломи в кутку підземелля. Було вогко і темно. Поряд із нею сидів батько. Саньок вмостився поодаль, обхопивши руками коліна і припавши обличчям до ніг. Він намагався дрімати.

– Тату, пробачте, я така винна перед вами, – схлипувала дівчина.

– Не переймайся, дитино. Ти вчинила благородно, – Василь Денисович гладив її плечі.

– Нас покарають… – зітхнула Марічка.

– Ну що ж… На те й вони пани. Рідко коли зустрінеш доброго і справедливого пана. Як би вони утримували свою владу, якби ми не боялися їх? А так – покарають одного, покарають іншого – решта не захочуть чинити неугодне панові, не захочуть тікати, підбурювати інших до непокори.

– А мені страшно… Хоча я вважала себе сміливою. Поки сама не втрапила в халепу…

– Мало хто зберігає гідне обличчя перед небезпекою… – відповів батько.

Марічка задумалася. Як там Андрій? Чи залишився він у її часі, чи, можливо, разом з Романом повернувся у свій час? Адже навіщо вона йому? Він і без неї може зупинити злодіїв. І то, напевно, важливіше, ніж вона тут… Від цієї думки, хоч і правильної, Марічці стало гірко. Сльози лоскотали їй горло.

Невже усе солодке має неодмінно чергуватися з гірким? Щойно вона була щаслива з ним. Небесним щастям наповнена. А тепер у цьому темному підземеллі в очікуванні страшного покарання. Колись вона чула, як карають непокірних селян. Це були публічні покарання, які приносили, крім тілесних страждань, душевні муки. В глибині душі її це обурювало. Але й водночас була якась полегкість, що це сталося не з нею. Ось звідки ця покірність усіх, коли карають одного? Та якби всі разом стали, то жоден пан зі своїми прислужниками не вистояв би. Але все це має таке глибоке коріння, що збагнути, а тим паче перемогти владу одних над іншими не уявляється можливим…

Марічка задрімала на колінах у батька. Дрімав і Саньок в іншому кутку. Лише Василь Денисович не міг заснути в гіркому передчутті покарання. Не стільки за себе, старого, боявся він, скільки за ніжну і тендітну донечку. То який би вже не був сон наполегливий – чоловік не зміг стулити очей, навіть у непроглядній темряві підземелля.