39

Після вечері Андрій з Романом і Кузьмою сиділи надворі.

– Хоч би все вийшло, – говорив Кузьма, дивлячись на зорі. – А зорі тут – такі ж, як у нас, – додав він, усміхаючись.

– І як у нас, – зауважив Андрій і зітхнув.

– Ну, взагалі-то світло від зірок, яке ми бачимо, – воно вже із минулого, – перебив романтичний настрій Роман.

– Ай, – відмахнувся Андрій. – Ти не розумієш.

– Та де там, – відповів Рома.

– Ой, а покажіть мені той прилад, що перемістив вас сюди з майбутнього, – попросив Кузьма. – Завжди мріяв таку штукенцію побачити.

Андрій з Романом перезирнулися.

– Та покажи вже йому, – дав дозвіл Рома.

Андрій дістав із кишені невеличку коробочку. Кузьма зачаровано дивився на чудесний пристрій.

– А можна потримати? – спитав він із трепетом, який відчувають хлопчаки, які вперше мають можливість потримати в руках надзвичайну іграшку.

– Так, тримай, тільки дуже обережно. Нічого не натискай. 

Кузьма вертів у руках колайдер.

– А як він працює? Так слабо віриться, шо отакенька коробочка може такі дива творити, – сказав Кузьма.

Андрій показав йому кнопки і що обирати на екрані.

– Це твій винахід? – усе не вірилось Кузьмі.

– Винахід мій. Але саме цей пристрій не мій. Мені його дали в  майбутньому.

– В майбутньому – це в твоєму часі?

– Ні… В майбутньому навіть для мене. Ми були в 2040 році…

– Ух ти йома-йо! – все не вірив Кузьма.

– Так… – зітхнув Андрій. – І це майбутнє дуже нерадісне. Але все ще можна змінити. Нам лише треба потрапити в той час, звідки ми сюди прийшли вперше.

– Он воно що, – погладив підборіддя Кузьма. – А якщо не вийде звільнити Марічку, ми підемо в той час без неї? Адже тут вона вдома.

Андрій з холодком в очах поглянув на Кузьму:

– Так не годиться. Ми не можемо її лишити.

– Он воно що, – підморгнув Кузьма. – Ти небайдужий до неї.

Андрій почервонів.

– Наш Ромео, – підморгнув Роман. – Хоч це так невчасно.

– Ну, тоді ніякої мови про те, щоб лишити Марічку тут, не може бути, – зробив висновок Кузьма. – Тому мусимо її визволити. Андрюхо, а ти можеш більш детально розповісти, як робить ця штукенція? А раптом що… Раптом ти будеш непритомний, або тебе захоплять у полон…

– Ще ж я є на цей випадок, – зауважив Роман.

– Авжеж, – кивав Кузьма. – Але раптом ви обидвоє будете непритомні, або обидвоє потрапите в полон? Тьху-тьху, звісно! – він сплюнув через плече.

– Ну, гаразд, – видихнув Андрій. – Так і бути, розповім тобі.

Кузьма потер руки і став уважно слухати Андрія.