30

Літнього спекотного дня біля Червоноградського замку все так само працювали селяни. Виснажені і зморені, але вже звиклі до цього колооберту щоденних подій.

Саньок із Кузьмою сіли відпочити і перекусити.

– Досі не можу повірити, що він так мене киданув… – нарікав Саньок на вчинок Савка.

– Ти зациклився, – відповів йому Кузьма, прожовуючи черствий хліб.

– Так, я зациклився, – понуро відповів Саньок. – Але моє життя втратило усякий смисл. Лишається піти повіситись…

– Ти що?! – строго поглянув на нього Кузьма. – Я теж тут у заручниках взагалі-то. Але мені цікаво, чим це все закінчиться. Тобі хіба ні? Не цікаво?

– Ой, не думаю… – зітхнув Саньок. – Ти ж бачиш, як вони тут  поводяться з нами. Не факт, що в нас вистачить сил добудувати цю махіну.

– А я все-таки оптиміст, – сказав Кузьма. – І як не крути – це пригода. Тим більше, ми тут не самі. Є ж мій Андрюша зі своїм другом. Хоча б з цього будівництва вони зможуть нас визволити. Мінус одне ув’язнення. А вже ув’язнення в цьому часі… Може, і з нього ми зможемо вибратись. Ми ж не знаємо, як там у майбутньому в твого друга пішли справи. Може, він без тебе ніяк не зможе. Прийдеться йому по тебе вертатися.

Саньок якось гірко усміхнувся і, потупивши погляд, відкусив шмат хліба.

У цей час неподалік замку Савко і його люди на летючих байках прочісували місцевість.

До Сави підлетів його помічник Єгор:

– Шеф! Чому ми працюємо не за правилами? Нам же не можна  користуватись цією технікою в минулому!

– Ситуація екстрена! Менше запитань, – відповів Сава.

Він поглянув на своїх людей і голосно сказав:

– Розділимося! Ви двоє обстежте західну частину, ви втрьох – до водоспаду, ми з Єгором до замку.

Байки розлетілися врізнобіч.

Савко з Єгором на байку підлетіли до групи селян, що працювали на будівництві замку. Вони кружляли, вдивляючись в обличчя. Люди із жахом завмерли, не знаючи, що за прибульці до них завітали і чого від них чекати. Саньок, впізнавши Саву, почав голосно гукати і махати руками в бік байка:

– Я тут! Я тут! Заберіть мене! Ви ж по мене вернулися! Сава, я тут!

 Савко не звертав уваги на його крики. Зрозумівши, що серед присутніх, не було Андрія, Сава дістав пристрій для стирання пам’яті, що мав вигляд невеликої пушки. Він ввімкнув прилад і освітив усіх присутніх світловим променем, після чого вони з Єгором полетіли геть.

Селяни ще мить стояли, а потім, ніби прокинувшись, продовжили працювати. Саньок стояв приголомшений. На душі було дивне відчуття розчарування. І він ніяк не міг збагнути причину цього неприємного підсвідомого присмаку в душі.