29

2040 рік, Рим

Гаспар горілиць лежав на широкому антигравітаційному дивані, оббитому шкірою, на висоті двох метрів від підлоги. Величезна зала в старовинному палаці була відремонтована на сучасний лад. У той же час стіни зали були прикрашені старовинними полотнами відомих художників доби Ренесансу. Погляд Гаспара був спрямований на розписану старовинною фрескою стелю, однак думки його були набагато далі.

Автоматичні двері розчинилися, і до зали на летючому байку влетів Савко.

– Шеф… – звернувся він до Гаспара.

Гаспар ліниво повернув голову в його бік:

– Це ти? Я ж просив не турбувати мене по обіді…

– Пробач. Але ти просив зайти.

– Ну так, – пригадав Гаспар. – Як справи в українських колоніях? Вони мене турбують найбільше – це ж моя батьківщина.

Гаспар багатозначно усміхнувся.

– Є ще групка ненормальних, які голодують. Не хочуть брати їжу за нашими картками, – відрапортував Савко.

Гаспар вдарив кулаком по дивану:

– Які невдячні! Я стільки сил поклав на ці подорожі в часі, щоб зібрати всіх докупи. Я ж даю їм їсти. Даю безкоштовну всемогутню медицину. Чого мені вартувало створити постійну штучну атмосферу землі. Скількома людьми довелося пожертвувати. Зате тепер нам нестрашні сонячні катаклізми. Врешті, я кожному дав змогу зчитувати думки одне одного, бути думками поряд одне з одним, вмонтувавши в їхні мізки універсальні чіпи. А вони досі нарікають і хочуть якоїсь примарної свободи від нашої системи… Від нашої ідеальної системи. Сволота невдячна!

Гаспар зітхнув і ліг горілиць, поклавши руку на чоло.

– Шеф, ти правий… Але є ще дещо…

– Кажи, – косо поглянув на Савка Гаспар.

– Директор… Вадим Михайлович…

– Що сталося?

– Він покінчив з собою… – зітхнув Савко.

– Що??? – Гаспар аж підвівся на дивані.

– Ось його передсмертна записка, – Савко простягнув Гаспарові планшет.

На екрані було повідомлення:

«Ви більше не зможете підтримувати систему. Андрій не вніс головних даних у комп’ютер, залишившись у минулому. Я штучно підтримував систему, але вона приречена. Поступово все почне зникати, бо все штучно зроблене, не закріплене ключовим моментом у минулому. Ваш світ розтане. І на зміну прийде альтернативна реальність. Можливо, це будуть динозаври».

– Ха! А почуття гумору йому не позичати, – зауважив Гаспар. – Сав! Що нам робити?

Савко розгублено дивився на шефа.

Гаспар торкнувся пальцем повітря. Перед Гаспаром у повітрі засвітився екран.

Він уважно гортав прямокутні екранчики посеред великого екрану і розглядав голографічні відеозвіти.

– О ні… Сав, це капець: почали зникати колонії на Марсі – прям розчиняються в повітрі…

– Афігєть! – вигукнув Сава.

– І наш атмосферний купол вкрився дірками… Гм…

Гаспар насупився. Він мовчки гортав екран.

– Сав… Як ти думаєш, що я зараз тебе попрошу?

– Мій пристрій зчитування думок уже мені повідомив, – відповів Савко.

– То чому ти досі тут? – підвів брови Гаспар.

– Окей, – відповів Сава і спрямував свій байк до виходу.