26

У червоноградській печері при світлі ліхтарів навколо джерела стояли Гаспар з Савком і охороною та трохи збоку Вадим Михайлович.

Савко штовхнув директора. Директор тремтячими руками опустив шнури міні-колайдера у воду.

– Я радий, що Ви прийняли правильне рішення, – нарочито спокійним голосом мовив Гаспар.

– Я не впевнений, що це рішення правильне… – процідив крізь зуби Вадим Михайлович.

– Ну-ну! А то ще договоритесь! – пригрозив йому Савко.

Директор зітхнув:

– Це не мій винахід. Але як фізик я дещо знаю. Я не можу вам гарантувати успіху застосування колайдера.

– Тоді Ви помрете, – повідомив Гаспар.

– Я не можу нічого гарантувати, бо сам не брав участі в експерименті, – виправдовувався директор. – Я лише теоретично знаю, в чому річ.

– І це – головне. Давайте, починайте, – холодно сказав Гаспар.

Директор вагався. Він поглянув на кам’яне і жорстке обличчя Гаспара. Перевів погляд на Савка. Той грізно сопів і не зводив очей з Вадима Михайловича. Учений поглянув на озброєних людей і сумно натиснув клавіші. Над криницею заструменіло повітря. Зблиснуло сяйво: портал був відкритий.

– Неймовірно… – промовив директор.

Усі якусь мить стояли, заворожено дивлячись на казкове видовище.

– Як у кіно… – мовив один із охоронців.

– Вперед! – скомандував Гаспар.

Савко схопив директора попід руку і зайшов з ним у портал. За ними рішуче пішов Гаспар, а відтак і охоронці. Портал яскраво спалахнув і захлопнувся.

Печера огорнулася тишею і темрявою. Ніби й не було нікого тут мить тому.