18

Уже вечоріло, коли Марічка з Андрієм повернулися до хати.

– А ось і ви! Я вже почала хвилюватися! – зустріла їх у сінях Анна Макарівна.

– У нас все гаразд, мамо! – заявила Марічка.

Господиня звернулась до Андрія:

– Я Вашого товариша поклала на піч. Він солодко проспав увесь день. Думаю, йому вже легше. Але потрібно ще день-два полежати.

– Я вам дуже вдячний, дорога пані Анно. Ви не уявляєте, як нам зараз потрібна ця допомога.

– Ой, та мені лише в радість бути в пригоді, – заусміхалася Анна Макарівна.

Андрій помітив, які вони з Марічкою схожі: такі миловидні, привітні, завжди усміхнені і напрочуд добрі. Ніби щось солодке і приємне розлилося всередині.

Зайшовши до хати, Андрій підійшов до печі, де лежав Роман.

– Здоров! Як ти? – спитав хворого приятеля.

– Та ніби краще, – відповів Рома. – Але ще ломить м’язи. Ви знайшли воду?

Андрій підійшов ближче і говорив дуже тихо:

– Ні, води нема. Але Марічка каже, що ще є багато місць з водою. А ще вона сказала, що недавно панські слуги впіймали втікача. Вони думають, що то якийсь їхній селянин. А той чоловік стверджує, що він Кузьма Подолюк. Як мій зниклий родич.

 – Та ти шо!!!

– Мені здається, що це може бути мій зниклий безвісти дід. Він же зник біля криниці. Хочу з ним зустрітися.

– Неймовірно, якщо виявиться, що це справді він, – сказав Роман.

– Так…

– Я ніяк не можу усвідомити, що ми в минулому і що таке відбувається. Дивно, але в мене нема відчуття небезпеки і самотності – як би мало бути. Ці люди такі чемні, привітні. В нашому часі їх дуже мало, людяних, добрих. Але ж я зараз з ними спілкуюся. Хазяйка поправляла ковдру – і я відчував тепло її рук. Вона справжня! Не привид, не голограма, а реальна людина. Але чомусь ми, люди різних епох, можемо бачити одне одного. Ні, це досі не вкладається в голові.

– Я не хочу так заморочуватись, як ти, – зітхнув Андрій. – Бо тоді в мене з’їде дах. А ще треба звідси вибратись. І пошвидше розповісти світові про наше дослідження. Адже це бомба!

– Так, Андрюхо, це справжнісінька бомба.

– Ну то все, треба берегти нерви. Потім уже все переосмислимо, коли опинимось у звичній обстановці.