16

Андрій з Романом спали на лаві в окремій кімнаті. Спали солодко, непробудно. Не чули, як повставали господарі, як порались по господарству, чк кукурікали півні і як кричали голодні свині, як зранку корову виганяли на пашу, як господиня з дочкою готували сніданок.

Першим прокинувся Андрій. Одразу не міг пригадати, де він і як тут опинився. А згадавши, підскочив на лаві. У вікна світило сонце – таке звичайне, як і в його часі. Та й усе, зрештою, було реальне і звичайне. Під вікнами кудахкали кури, цвірінчали горобці. А може, це все неправда? Може, це ніяке не минуле? Просто відкинуло їх вибухом, а вони заблукали і потрапили в сусіднє село? Андрій намагався знайти раціональне пояснення тому, що відбувалося довкола, осягнути реальність, у якій перебував. Адже ось він – живий і справжній. І все, що він бачить – реальне, справжнє. Але він народився наприкінці двадцятого століття. А це все, якщо вірити здогадам, – початок століття дев’ятнадцятого. Ні, це неможливо. Це якась помилка.

Андрій доторкнувся до Романового плеча.

– У-у-у… Що таке?.. – прохрипів сонний Рома.

– Доброго ранку!.. Ні, не так! Доброго ранку в минулому!

– Тобто? – майже підскочив на лаві Роман. – Мені це не наснилось?

Роман подивився у вікно:

– Та наче все нормальне, звичайне. У нас по селах у двадцять першому столітті такий вид з вікна.

Андрій зітхнув.

Рома вхопився за горло:

– Ой… Андрюхо, щось мені нездоровиться. Я, певно, підхопив якогось міжчасового віруса…

– Що в тебе болить? – Андрій схвильовано поглянув на колегу.

– Почуваюсь як при застуді… Сил нема зовсім.

– Тільки цього нам бракувало…

Андрій підвівся і вийшов у сіни. Там саме Марічка насипала борошно з мішка у миску. Побачивши його, дівчина широко заусміхалася:

– Доброго ранку! Виспалися?

– Доброго ранку, – відповів Андрій і скромно усміхнувся у відповідь. – Виспалися, дякую. Але в нас прикрість: Роман захворів.

– Матінко! А що з ним? – Марічка сплеснула руками.

– Схоже на застуду, –  відповів Андрій.

– У мами є чудовий рецепт. Ми неодмінно поставимо його на ноги, – упевнено мовила Марічка. – А зараз ходіть їсти, сніданок давно готовий.