14

Темне замкове підземелля підсвічувалось блакитним сяйвом від смартфона. Саньок показував Кузьмі дивні для того речі. Щоразу Кузьма із подивом вигукував і присвистував. Санькові подобалась така реакція. Він відчував себе справжнім магом, що володіє таємними знаннями. Це піднімало йому настрій і відволікало від думок про своє теперішнє становище.

– Ну добре, – сказав Саньок. – Треба економити заряд.

– Заряд?

– Так, цей пристрій треба заряджати електрикою. В ньому вбудований акумулятор.

– Розумію.

Знову темрява огорнула в’язнів.

– Слухай, а розкажи мені, як там у 2019-му? Вже збудували комунізм? – перервав тишу Кузьма.

– У 2019-му збудували жалюгідну пародію на капіталізм, – хмикнув Саньок.

– Як?.. А як же обіцянки партійних вождів? – здивувався Кузьма.

– Розпався Союз. В 1991-му Україна стала незалежною, – наче справжній оракул, віщав Саньок.

– Як розпався? Хіба це можливо? А що – війна яка була? – у голосі Кузьми звучало якесь дитяче розчарування.

– Не було війни. Все мирно. Потім – розруха, скрутні 90-ті… Згоріли гроші, які були на книжках, інфляція. Так що гроші на книжку не клади. Якщо виберешся звідси.

– Ого… Дякую за пораду…

Саньок продовжував просвіщати свого співмандрівника у часі:

– Деякі дуже збагатилися в 90-ті. А багато народу збідніло. Але нічого – вижили. Наш народ живучий!

– А товариш Сталін? Як він таке дозволив?

– Ну, не вічний твій Сталін виявився. Ти кажеш, що з 52-го року?

Кузьма кивнув.

– От у 53-му його не стало. Весною, – повідомив Саньок.

– О-о-о…

– Прийшов Хрущов. Багатьох репресованих реабілітували. Потім ще були репресії, але вже не такі, як при Сталіні.

– Я дуже здивований… – сказав Кузьма.

– Я теж здивований, що в мене такі знання історії. Мабуть, це моя бабця всі вуха просвердлила цією історією.

– Сань, а розкажи ще! Що цікавого в 2019-му, чого у нас не було? – інтерес Кузьми не вщухав.

– Техніки багато. Мобільні телефони, або смартфони, комп’ютери, круті машини, цифрова фотографія.

– А комп… ютери… Це що?

– Це такі коробочки, типу телевізора. В них є клавіші, процесор – теж своєрідна коробка. І вони роблять розрахунки. Можна писати щось, рахувати, грати в ігри – та й маса всього. Є інтернет – невидима мережа, якою зв’язані комп’ютери. Це як бібліотека інформації, в якій є фільми, фото, книги, можна спілкуватися на великих відстанях і бачити одне одного – через відеокамеру.

Кузьма вхопився за голову:

– Са-аня-я-я! Я не можу навіть уявити, про що ти розказуєш. Невже за шістдесят років світ так зміниться?!

– Науковий прогрес.

– Я в захваті! От би і мені це побачити!

– Може, ще побачиш. От знайдемо цих учених, які нас сюди перенесли, і перенесемося в наш час.

– А що за вчені?

– Та були тут експериментатори. Щось наекспериментували, що ми з колегою потрапили сюди.

– А вони теж сюди потрапили?

– Думаю, да. Надіюсь. Бо, мабуть, це єдиний шанс вибратись нам звідси.

Кузьма зітхнув:

– Ще б з цього підземелля вибратись…

– Виберемось, – упевнено мовив Саньок, глибоко в душі сумніваючись у цьому.