13

– А погодка тут така ж, як у нас, спекотна, – зауважив Андрій. – Пити хочеться.

– Мені теж, – сказав Роман.

– Треба пошукати якесь джерело. В нашому часі десь тут я бачив.

Учені пішли стежкою і незабаром почули шум. Вони визирнули із-за кущів і побачили, як селяни працюють над спорудженням палацу.

– Отакої… – прокоментував Роман. – Коли там за історією будували цей палац?

– У 1820-му… – відповів Андрій.

– Капець…

Неподалік за вченими у кущах стояв Савко.

«То я у минулому… Ахрєнєть…» – подумав Сава.

Раптом учені почули шурхіт неподалік у лісі. Вони насторожено дивились у бік, звідки долинали звуки. За мить перед ними з’явилась гарна русоловолоса дівчина у давньому українському вбранні. На плечі в неї була середнього розміру тканинна торба.

– Слава Ісусу Христу! Пани приїхали з польської столиці? – мовила дівчина.

Учені деякий час стояли мовчки, не знаючи, як відповісти. Нарешті Андрій опанував себе:

– Та ні, не з Польщі ми, а з Києва.

– О-о-о! Як гарно! – зраділа незнайомка. – Ви до пана Кароля Понінського? Вам показати дорогу до маєтку?

– Красно вдячні, але в нас інші справи, – відповів Андрій.

Роман вирішив узяти розмову в свої руки:

– Так, ми учені і шукаємо воду.

Андрій невдоволено поглянув на Романа.

– Як цікаво! У нас повно води! – так само захоплено відповідала дівчина.

– Але нам потрібна особлива вода, – зауважив Андрій.

– Я можу показати вам криниці, які є в Червоному, в Нагорянах. Може, щось і підійде. Я сама з Нагорян, – гордо повідомила дівчина.

– Це було б дуже добре. Бо ми не місцеві, – сказав Роман.

– Бог послав мене вам, – усміхнулася незнайомка. – Я з радістю допоможу. Лишень віднесу татові обід. Він тут працює на будові палацу. Ви мене зачекаєте?

– Авжеж, відповів Рома.

Дівчина хутко побігла в напрямку палацу. Андрій і Роман деякий час мовчки дивилися їй услід, а потім посідали на траву.

– Неймовірно! – сказав Рома. – Ми говорили з людиною минулого, так ніби це наша сучасниця! В мене їде дах!

– І в мене, – погодився Андрій. – Але справді добре, що ми її зустріли. Бо в Нагорянах минулого я б навряд чи зорієнтувався.