11

У лісі поблизу Червоноградського замку на траві лежали непритомні Андрій і Роман. Роман розплющив очі. Усе його тіло боліло і було напрочуд важким. Він підвівся на ліктях і намагався сфокусувати погляд. Коли йому це нарешті вдалося, він помітив поряд Андрія і почав трусити його. Андрій застогнав:

– Де я?

– Не уявляю… – відповів Роман.

– В мене таке відчуття, що я був плазмою, а тепер знову став тілом… – сказав Андрій, намагаючись усміхнутись.

– По ходу, це й сталося, – сказав Роман цілком серйозно.

– Що?! Боже мій…

– Цей вибух… Він був такий сильний, а ми з тобою живі… – зауважив Роман.

Андрій помітив у себе в руці міні-колайдер.

– Колайдер?.. Невже це він спричинив вибух? – здивувався Андрій.

– Як думаєш, ми уже в чорній дірі?

Андрій підвівся на ліктях і роззирнувся:

– Щось не дуже схоже…

Учені встали, обтрусилися від бруду і стали розглядати місцевість.

– Цікаво, а де поділася криниця? – здивувався Роман.

– Мабуть, її знесло вибухом…

– Але ж ми живі.

– Не розумію нічого… – відповів Андрій.

Учені пройшлися між кущами і деревами. Вийшли до водоспаду і побачили млин.

– Це ж той водоспад! – зауважив Рома. – Але тут була закинута ГЕС… А цей млин… Андрюхо… Ти теж думаєш те, що й я???

– Прискорення частинок, вивільнення енергії і – як наслідок – викривлення часу… Ми потрапили десь у минуле – судячи з конструкції цього млина… – припустив Андрій.

– І що тепер робити?

Андрій уважно поглянув на екран міні-колайдера:

– Це він нас сюди відправив… Не реагує тепер. Тут недостатньо енергії.

– І криниці нема в цьому часі… – сумно мовив Роман.

– Нам потрібно шукати якесь активне джерело води, – припустив Андрій.

– Але ж як красиво! Справжній млин! – Роман замиловано розглядав споруду.

Андрій поклав йому руку на плече:

– Думаю, нас ще багато чого здивує! Ходімо.

Учені пішли в гущавину лісу.