У лісі поблизу Червоноградського замку на траві лежали непритомні Андрій і Роман. Роман розплющив очі. Усе його тіло боліло і було напрочуд важким. Він підвівся на ліктях і намагався сфокусувати погляд. Коли йому це нарешті вдалося, він помітив поряд Андрія і почав трусити його. Андрій застогнав:
– Де я?
– Не уявляю… – відповів Роман.
– В мене таке відчуття, що я був плазмою, а тепер знову став тілом… – сказав Андрій, намагаючись усміхнутись.
– По ходу, це й сталося, – сказав Роман цілком серйозно.
– Що?! Боже мій…
– Цей вибух… Він був такий сильний, а ми з тобою живі… – зауважив Роман.
Андрій помітив у себе в руці міні-колайдер.
– Колайдер?.. Невже це він спричинив вибух? – здивувався Андрій.
– Як думаєш, ми уже в чорній дірі?
Андрій підвівся на ліктях і роззирнувся:
– Щось не дуже схоже…
Учені встали, обтрусилися від бруду і стали розглядати місцевість.
– Цікаво, а де поділася криниця? – здивувався Роман.
– Мабуть, її знесло вибухом…
– Але ж ми живі.
– Не розумію нічого… – відповів Андрій.
Учені пройшлися між кущами і деревами. Вийшли до водоспаду і побачили млин.
– Це ж той водоспад! – зауважив Рома. – Але тут була закинута ГЕС… А цей млин… Андрюхо… Ти теж думаєш те, що й я???
– Прискорення частинок, вивільнення енергії і – як наслідок – викривлення часу… Ми потрапили десь у минуле – судячи з конструкції цього млина… – припустив Андрій.
– І що тепер робити?
Андрій уважно поглянув на екран міні-колайдера:
– Це він нас сюди відправив… Не реагує тепер. Тут недостатньо енергії.
– І криниці нема в цьому часі… – сумно мовив Роман.
– Нам потрібно шукати якесь активне джерело води, – припустив Андрій.
– Але ж як красиво! Справжній млин! – Роман замиловано розглядав споруду.
Андрій поклав йому руку на плече:
– Думаю, нас ще багато чого здивує! Ходімо.
Учені пішли в гущавину лісу.