9

Ледве небо зашарілося світанком, учені вилізли з намету і заходилися готувати сніданок. Люди Гаспара теж прокинулись і зайняли спостережувальні позиції.

– Сань, іди візьми в Мурата додаткову сумку зі зброєю, – сказав Савко.

Савко невідривно спостерігав за метушнею учених, як ті жваво взялися за підготовку експерименту.

– Здається, все, – підсумував Андрій.

– Так… – погодився Роман.

– Боїшся? – Андрій схвильовано поглянув на приятеля.

– А ти що нє?

– Боюся, – визнав Андрій.

До Савка підійшов Саньок.

– Ну, нарешті! – нервово мовив Савко. – Чому так довго? Ледве не пропустили початку. Там все гаразд?

– Все пучком, шеф.

Савко дістав із сумки гранату і простягнув її Санькові.

– Зараз вони почнуть, – повідомив Савко. – Ми трохи подивимося. А тоді, за моєю командою, зриваєш чеку і кидаєш гранату. Чітко в ціль. Має виглядати як вибух техніки.

– Ясний красний, шеф! Всьо зробим!

Учені перехрестились.

– З Богом! – видихнув Андрій.

– Так, з Богом! – мовив Роман.

– Вмикай прискорювач позитронів, – скомандував Андрій.

Роман натиснув кнопку на пульті:

– Є.

– Тепер екстра-сі, – керував Андрій.

Роман натиснув кнопку:

– Угу.

– Те-колаптор, – продовжував Андрій.

– Так, – слідував командам Рома.

Андрій з Романом уважно спостерігали за монітором ноутбука, що стояв за метр від криниці. Якусь мить нічого не відбувалося. Аж раптом монітор спалахнув яскравими світловими плямами.

– Боже мій! Неймовірно! – вигукнув Андрій.

– Очманіти! Працює! – не вірив Роман.

– Глянь у криницю.

Рома нахилився над криницею:

– Андрію… Іди сюди…

Андрій схвильовано підбіг і теж нахилився над колодязем.

– Що в них відбувається? – спитав Саньок.

– Дідько їх знає! Сиди тихо, – цитьнув Савко.

Перед очима вчених розгорнулася дивовижна картина: у криниці рухалися світлі і темні плями.

– Вона існує… – прошепотів Андрій. – Темна матерія… Антиречовина…

– Я б сказав, що це світла матерія, – заперечив Роман.

– Надсвітла! – не вірив Андрій. – У ній занадто багато світла, щоб ми його могли побачити.

Андрій підбіг до ноутбука:

– Бач, а комп фіксує це світло. І її ще більше, ніж матерії. Вона об’ємно, багатовимірно оточує кожний атом. Ти тільки-но поглянь, що пишуть прилади!

Роман підійшов до Андрія.

– Справді неймовірно! Скільки енергії!

– Невже речовина тримається на енергії антиречовини??? – міркував Андрій.

– Боже мій! Таке відчуття, що ми на грані між матерією і не-матерією…

– Між матерією і духом?! Треба зберегти проміжні дані! – Андрій швидко клацав на ноутбуці.

Роман підійшов до криниці і засторопів:

– Андрюхо…

– Що? – спитав Андрій, не відриваючись від ноутбука.

– Мені здається, воно почало рухатися з прискоренням…

– Так зменш швидкість на прискорювачі, – порадив Андрій.

Роман поклацав кнопки на пульті. У цей момент темні плями в криниці почали рухатись з іще більшою швидкістю.

– Не допомагає… – з відчаєм вигукнув Рома.

Люди Гаспара напружилися.

– Що ж там відбувається? – спитав Саньок.

– Без дупля… – протягнув Савко.

– А коли гранату кидати?

– Поки що сиди. Я скажу коли.

У цю мить тоненький комариний писк неприємно насторожив Санька. Він не помилився: комар обрав саме його. Чоловік нервово сіпнувся, щоб збити комаху, і випадково випустив з рук гранату.

– От дебіл… – не стримував емоцій Савко.

– Я ненароком… – вибачався Саньок.

– Та тихо ти… – нервував Сава.

Андрій відірвався від ноутбука і підійшов до Романа. Побачивши під ногами гранату, він здивувався. Але, побачивши, що вона з чекою, не дуже закцентувався на цьому.

Андрій узяв у Романа пульт і щось клацав.

– Неймовірно… Де міні-колайдер?

Роман дістав із сумки чорну коробочку. Андрій щось наклацав на ній. Відтак міні-колайдер почав пищати. Андрій і Роман стояли розгублені. Раптом усе вибухнуло і потонуло у світловій кулі.

Савко і Саньок скрикнули і припали до землі. Гучна хвиля прокотилася урочищем. Коли шум стих, чоловіки роззирнулися, підвелися і обережно підійшли до місця вибуху.

Слідів руйнування не було видно. Але учених не було. Ніби крізь землю провалились. Так само десь поділась і апаратура. Сама криниця ніби зникла. Повітря на тому місці струменіло і виглядало наче водяна поверхня. Савко і Саньок підійшли поближче і несподівано розчинились у хвилях повітря.