8

За годину Андрій і Роман, навантажені сумками і лопатами ішли червоною ґрунтовою дорогою до старої криниці.

– Андрюхо, я ж не археолог, а фізик! Добре, хоч машиною під’їхали, – Рома був невдоволений перспективою фізичної праці.

– Та не ний. Справжні науковці мають бути готові до польових робіт, а не лише за компом сидіти цілими днями.

Вони поскладали сумки з технікою біля криниці. Не зволікаючи, заходилися копати, розчищати криницю.

Поодаль за вченими спостерігали Савко і Саньок.

– І довго нам чекати? – тихо спитав Саньок.

– Не думаю, що вони швидко встигнуть щось глобальне зробити. Можна подрімати.

Савко із Саньком прилягли на траву і нишком спостерігали за тим, як працювали вчені.

Минуло кілька годин. Андрій з Романом добряче впріли під уже спекотними променями літнього сонця.

Раптом Рома закричав:

– О-о-о! Є! Є!

– Нарешті! – вигукнув Андрій. – Вилізай швидше!

Учені вилізли з криниці, босі, з мокрими до колін штанами.

Саньок штурхнув сонного Савка:

– О! Дивись! Вилізли!

Савко протер очі і не зводив погляду з учених.

– Хто б міг подумати! – радісно мовив Андрій. – Звичайна вода, а помісти її в енергетичний посуд – і вона перестає бути звичайною водою.

– Ну, так недарма ж усе живе ніби зі звичайної води, – погодився Роман.

– Та-ак… Загадка життя… Мені треба потелефонувати шефу.

Андрій дістав мобільний і набрав директора:

– Алло, Вадиме Михайловичу? Ми знайшли активну зону.

– Чудово! – жваво зреагував Вадим Михайлович. – Коли почнете експеримент?

– Думаю, завтра. Сьогодні зробимо приготування, – поділився планами Андрій.

– Я направив охорону на територію, щоб у зону експерименту ніхто не потрапив. Хлопці приїхали?

– Так, сьогодні при в’їзді на дорогу ми їх бачили.

– Добре. Бажаю успіхів, хлопці! Зробіть усе якнайкраще.

– Дякую! Ми не підведемо.

Андрій завершив дзвінок і задоволено потер руки.

Тим часом троє охоронців, про яких говорив директор, лежали мертві поодаль на траві. Неподалік від них стояли озброєні Ездер та Мурат – люди Савка.

Андрій і Роман заходилися працювати з технікою. Вони розставили необхідні датчики, спустили проводи і трубки до криниці, у воду.

– Фон чудовий, – констатував Андрій. – Енергія дуже активна. Думаю, завтра зранку зможемо почати.

– Ага. Треба дістати намет з машини, – сказав Роман.

Андрій з Романом пішли до своєї машини. Савко і Саньок уважно спостерігали за ними зі своєї схованки між кущами. До них тихцем підійшов Ездер.

– Все чисто? – спитав Сава. – Всю охорону прибрали?

– Да, шеф, – доповів Ездер. – Мі слєдім за тєріторієй.

– Гуд. Пильнуйте.

Ездер пішов.

Учені вправно поставили біля криниці намета і заходилися розпалювати вогнище. День хилився до заходу. Андрій з Романом вечеряли приготованим на вогні кулішем.

– Як справжні козаки, – сказав Роман, поглинаючи похідну кашу.

– Так…

Незабаром учені вмостилися в наметі на нічліг: вирішили пораніше лягти, аби ще вдосвіта розпочати експеримент.

Над урочищем панувала тиша. Із села долинало гавкання собак. Над горою мовчазними велетами стояли на сторожі башти замку, зазираючи в очі мерехтливим зорям, які, здавалося, спустилися дуже низько, освітлюючи мерехтливим сяйвом залиту темрявою долину.