7

Ганна Семенівна раненько зібралась, поцілувала Андрія і поїхала з односельцем, який саме їхав у бік Заліщиків.

Андрій з Романом не гаяли часу. Нашвидкуруч приготували сніданок, зібрали усі необхідні речі, сіли в автівку і вирушили в бік замку.

– Шеф, вони їдуть, – збудив сплячого Савка Саньок.

– То чого ти ждеш? За ними давай.

Саньок обережно спрямував автомобіль за машиною вчених.

До замку було недалеко. Вже незабаром перед очима учених розгорнулась феєрична картина. Нічна роса піднялася туманною хмарою і окутала старовинні заліснені пагорби, з яких визирали до світу замкові башти. Ранкові жовтогарячі промені рясно купалися в цьому тумані. Червона ґрунтова дорога вела автівку у цю хмару сонячної вологи.

Андрій з Романом підійшли до закинутого дитячого табору.

– Дивне відчуття… – задумливо мовив Рома. – Колись тут кипіло життя, лунав дитячий сміх. А тепер так тихо, порожньо. І здається, по закутках блукають привиди.

– Так… Привиди тут усюди…

Учені зайшли у закинутий костел Вознесіння Богородиці. Завмерле дихання старовинного каміння стін і подекуди збережені фрески намагалися докричатися про колишні події. Але вже не було такого ретранслятора, щоб зчитати ці коливання інформації.

Андрій з Ромою піднялися на балкон.

– Не знав, що є такі дивовижні місця… – сказав Роман. – І такі занедбані… Які фрески… Якого року цей костел?

– Офіційно – приблизно початку сімнадцятого століття.

– Нічого собі. А яке все занедбане…

Андрій зітхнув:

– На жаль, в Україні багато таких архітектурних шедеврів…

– Так. В Європі все реставрується. А наша історія стоїть в руїнах, нікому не потрібна, – погодився Рома.

– Я малим сюди часто бігав, коли приїздив на канікули до бабусі, – розповідав Андрій. – Тут зустрічався з хлопчаками з табору. Ми гралися в хованки в костелі і замку.

– Тобі пощастило – зростати в таких місцях.

– Та-а-ак… – задумливо мовив Андрій.

– А це пам’ятний знак про побиття поляків бійцями УПА в 1945 році, – сказав Андрій, підійшовши до пам’ятного хреста. – Дуже багато мирних жителів було убито. У той час Червоноград був польським містечком. Тоді він і припинив своє існування…

Андрій з Романом підійшли до башт, оглянули руїни замку. Відтак вирушили у бік водоспаду, де побачили руїни закинутої ГЕС.

– Недіюча ГЕС? – спитав Роман.

– Ага. Мій зниклий дід, про якого я розповідав, працював на її будівництві у 52-му році. Він тоді й пропав. А ГЕС запустили в 57-му році.

Молоді чоловіки стояли під водоспадом, вдихаючи аромат свіжості і потужної сили. Вони думали, чому сьогодні не працює гідроелектростанція, адже така потужна сила води могла б забезпечувати енергією ці землі.

Пройшовши трохи далі, учені побачили стару кам’яну криницю. Вони зазирнули всередину: колодязь був пересохлий. Раптом у кишені Андрія почав пищати прилад.

– А ось, здається, те, що ми шукали… – зауважив Андрій.

– Але ж криниця суха, – заперечив Роман.

– Отже, не зовсім суха, – відповів Андрій. – Така техніка не обманює. Потрібно буде розчистити, розкопати.

– Але ми не взяли ніяких інструментів.

– Добре, з’їздимо, візьмемо, що нам ще потрібно, – погодився Андрій. – Але це велика удача, що ми так швидко знайшли те, що нам потрібно.

– Шеф, вони повернулись до машини, – зауважив Саньок, помітивши Андрія і Романа. – Їхати за ними?

– Їдь, – Савко не дуже розумів, що роблять ці чудернацькі учені.

У цей момент потелефонував Гаспар:

– Що там у вас, Саво?

– Та поки нічого особливого. Вони полазили по руїнах, по водоспадах і поїхали назад – до своєї хати.

– Гм… Лади. Тримай мене в курсі. Не втрачайте їх з виду.

– Звісно.