Червоноград

4

Одягнений у темно-синій махровий халат, Гаспар сидів, розвалившись у дорогому шкіряному кріслі. Він сьорбнув зі склянки віскі і взяв до рук свого смартфона.

На малолюдній вулиці Тернополя у цей час ішов чоловік років сорока, приємної зовнішності, міцної статури, стильно одягнений. В кишені завібрував телефон.

– Слухаю, Гаспаре! – чоловік відповів на дзвінок.

– Савко, маю до тебе серйозну справу. Приїжджай до мене на квартиру.

– Окей, – відповів Савко. – Буду за годину.

– Добре, чекаю.

Савко приїхав, як і обіцяв, за годину. Гаспар провів його до вітальні. Вони зручно вмостилися у крісла.

– Справа небезпечна, – Гаспар почав одразу з головного.

– Мені не звикати до небезпеки, – хмикнув Савко.

– Ну так… – погодився Гаспар. У них за плечима було вже стільки справ, що питання про небезпеку не мало би взагалі звучати. – У мене прогорає одне діло. Дуже вигідне. А мені дуже невигідно, щоб воно прогоріло…

– Та-а-ак… – Савко потер руки і налив собі у склянку віскі. – Давай ближче до справи.

Гаспар пильно поглянув на Савка:

– Я повинен збудувати туркомплекс у Червоному. Але втрутилась столична верхівка – не дають будуватися на тому місці. Хочуть проводити якісь експерименти. Від результатів експериментів буде залежати те, чи затримаються вони там… Так ось. Я хочу, щоб результати експериментів були трагічними і щоб їх прикрили.

Савко усміхнувся у склянку.

– Угу… А що там за експерименти?

– А хрін їх знає! – сказав Гаспар. – Але щось таке, де може статися нещасний випадок, – інакше б вони не обрали такого місця.

– Можливо, можливо… – погодився Савко.

– Плачу втроє більше, ніж завжди, – в очах Гаспара зблиснув лукавий вогник.

Савко трохи помовчав, відсьорбнув зі склянки.

– Заманливо, – відповів він.

– Сам розумієш – жодних слідів. Все має бути чисто. Попередь своїх людей.

– Ти ж знаєш, що маєш справу з професіоналами, – запевнив Савко.

– Отже, домовились? – Гаспар простягнув руку Савкові.

– Домовились.

– Аванс завтра переведу на твій рахунок.