Епілог

Осінь

Я сильніше закуталась у шарф, бо вітер був надто холодний навіть для такої пори. Трохи намагався падати дощ, але це мене не зупиняло. Адже я їхала туди, де скоро здійсниться моя мрія. За весь час я рідко туди навідувалась, проте мені обіцяли подзвонити і ось нарешті це сталося. 

— Пане Іване, добрий день, — нарешті я прибула на місце.

— Алісо, вітаю, — чоловік посміхнувся. Ви так цього чекали і ось нарешті. Посадка цибулин. Навесні тут буде надзвичайне тюльпанове поле. Як ви і просили, ми обрали найкращі сорти. І приділили особливу увагу червоним кольорам.

— Щиро дякую, — я посміхнулась, — ви не уявляєте, яке це все має для мене велике значення. Сподіваюсь усі, хто бачитимуть мої тюльпани, будуть захоплюватись їхньою красою і це буде підіймати їм настрій.

— Впевнений, так і буде.

Я ще трохи побула там, адже дуже цікаво було спостерігати, як народжується прекрасне. Але врешті довелось поїхати, адже мене вже чекали. Хоч я і не могла бути присутньою на святі, бо мала ще повно справ зі своєю новою колекцією суконь, але привітати сьогоднішнього іменинника була просто зобов‘язана.

— Це тобі, — я вручила Ромчику велику коробку з конструктором LEGO, — тепер ти можеш скласти ще більшого робота. Він чимось схожий на твого улюбленого. 

— Дякую, Алісо, — хлопчик міцно обійняв мене, — це мій просто найкращий день народження. Мама сказала, що мене в кінці чекає ще й торт. Сподіваюсь, на ньому будуть роботи. Правда, мамо?

— Звичайно, Ромчику. Як же без них, — засміялась Іларія і поцілувала хлопчика в маківку, — іди грайся з друзями.

— Він вже такий великий, — усміхнено сказала я.

— Це точно, але все одно для мене буде завжди маленьким.

— Я дуже рада, що ви щасливі, — явзяла жінку за руку, — і що все-таки тоді наважились всиновити Ромчика.

— Це точно. Тепер я взагалі не уявляю свого життя без нього. 

— Ви обоє заслуговуєте на щастя, повірте мені. Тому тепер ви й разом.

— Дякую тобі, Алісо, — Іларія щиро посміхнулась.

— Я вже мушу йти, купа справ. Зустрінемось завтра у студії, — я попрощалась і далі вирушила по справах. Дощ почався сильніший, тому усі автівки їхали надто повільно, це мене трохи дратувало, але я намагалась бути спокійною. До мене зателефонувала мама.

— Алло, — відповіла я.

— Усе, Алісо. Можеш мене привітати. Ми офіційно розлучені.

— Це чудово. Більше ти не будеш від нього залежати.

— Тепер він залежить лише сам від себе. У тюрмі буде дуже багато часу, щоб обдумати все на світі. Як я могла бути такою сліпою.

— Не картай себе, ти ні в чому не винна.

Ще трохи ми поговорили, але я була змушена вимкнути дзвінок, бо треба було зосередитись на дорозі. На щастя, заторів було небагато, тому я швидко вирішила усі свої справи і повернулась додому. Була страшенно втомлена і вже дуже хотіла спати, але зайшовши в квартиру, мене приємно вразив невеликий сюрприз. На столі лежав величезний букет темно-червоних тюльпанів, ідеально рівні, з вузькими і гострими бутонами. Поряд лежав чорний конверт, у якому була написана від руки записка. 

«Ти хочеш дарувати людям радість, а я хочу робити щасливою тебе. Ти моя ніжна квіточка, яку я завжди оберігатиму, моя надія на найщасливіше майбутнє, мій найдорожчий скарб. 
Кохана, чекаю тебе сьогодні о 20:00 у нашому улюбленому ресторані, не запізнюйся. Цілую, мій любий тюльпанчик».

Любі мої♥️ Ось і завершилась моя перша історія, яку я встигла так полюбити. Щиро дякую вам за прочитання, зірочки, коментарі. Я не очікувала такої активності, тому мені надзвичайно приємно це бачити)) сподіваюсь, що вам сподобалась ця книга, ці герої і ви поділитесь враженнями ;) 

Такою запрошую до прочитання моєї нової книги, яка вже розміщена на сайті та заходьте і підписуйтесь на мій телеграм.

Щиро вдячна вам усім♥️