24

Марко різко зігнувся і відійшов на декілька кроків, глянувши на Олега лютим поглядом. А далі стало все лише гірше. Олег вдарив його в щелепу, потім ще раз і в результаті повалив Марка на підлогу. Врешті він вирішив теж не бути лише жертвою, то ж почав відбиватись. Картина ця була жахлива. Я кричала, намагалась їх розборонити, просила, навіть почала плакати, але вони просто не чули мене і гамселили одне одного з невимовною люттю.

— Олегу, перестань! — верещала я, — заспокійся, зупинись, будь ласка! Марко! Марко! Ну та припиніть же! — врешті Олег опинився зверху і почав сильно бити Марка в обличчя, — ти що з глузду з‘їхав!? — я намагалась відтягти його, але коли почула, як тріщить тканина його піджака, зупинилась, — будь ласка, хлопці, перестаньте! Та що ж це робиться… Марко! 

Раптом Олег різко зупинився, опустив голову і підвівся на ноги. Марко ж лежав на підлозі і важко дихав. На його обличчі було трохи багато крові, а на обличчі Олега купа синців і багато подряпин.

— Марко? — хижим поглядом Олег зміряв мене, а потім хлопця, — то оце він? Живий?

— Так…— тихо сказала я.

— Хм, — Олег раптом засміявся, — тепер мені все зрозуміло! Ось тепер все стало на свої місця.

— Ти про що? — похитала головою.

— Твій Марко, «друг», за яким ти так плакала. Ось воно! От кого ти весь цей час кохала, а мені брехала, що у тебе ні до кого немає почуттів. Через кого ти вічно була сама не своя, а звинувачувала мене. Хоча яке це тепер має значення, — чоловік махнув рукою і пішов до виходу.

— Олегу! — крикнула я йому вслід, але він ніяк не відреагував, а просто поїхав геть.

— Що це в біса таке було!? — Марко далі лежав на підлозі, напевно, трохи набираючись сил.

— Ц-це…той…

— Твій наречений, не пояснюй, я і так все зрозумів, — він спробував піднятися. Я підбігла, щоб йому допомогти, але він трохи грубо відкинув мою руку.

— Я прошу тебе, давай поговоримо. Я все поясню, розкажу, але для цього потрібно трохи часу…

— Алісо, досить. Які пояснення? Подивися на мене, отримав просто ні за що! У мене стільки важливих зустрічей, а в мене обличчя розмальоване зі всіх сторін. Ще невідомо, скільки часу це все буде заживати.

— Марко, мені дуже шкода…

— Іди геть звідси, будь ласка, — він скривився, від чого з деяких ран проступила свіжа кров, — а то ще зараз якийсь черговий твій коханець прибіжить і знову мене поб‘є.

— Не кажи так, прошу, — руки знову почали сильно тремтіти, — я зараз все поясню.

— Алісо! Іди геть! — Марко кричав, а я з жахом дивилась в його очі, що були повні ненависті. Здається, зараз йому я нічого не зможу довести і пояснити, тому я просто мовчки кивнула і вийшла на вулицю. Не встигла я обернутись, як Марко уже десь зник. Стало холодно і я обійняла себе руками. Чомусь не додумалась поїхати на власному авто, то ж довелось дуже довго чекати на таксі. Повернулась я, звичайно, до квартири Олега.

— Ти вдома, — спокійно сказала я, коли зайшла. Ніби декілька годин тому нічого не відбулося, — але тобі ще не можна вживати алкоголь, що ти робиш? — схвильовано підійшла до нього, коли побачила, що пляшка була вже напівпорожня. Проте Олег здавався абсолютно тверезим.

— Давай без отих награних хвилювань, — голос видавав його легке сп‘яніння, але вцілому він був нормальним, — все фальшиве, як і ти сама.

— Будь ласка, не починай, — прикрила очі, щоб заспокоїтись.

— А я тебе так кохав, так кохав. А ти весь цей час брехала мені. Вигадала, що він загинув, а сама постійно бігала до нього, так? Це так!?

— Ні! — теж кричала, — я не знала, що він живий. Я про це дізналась лише вчора. Ми дружили стільки років, хіба ж я могла не зустрітись з ним, скажи?

— Дружили, — Олег гірко розсміявся, — це все байки-и-и. Ти кохала і кохаєш його досі, я знаю. Я це відчував. Як би там не було, ти могла б хоч спробувати зблизитись зі мною. Відчутти те кохання до тебе, яке мене переповнювало. Але ти будувала між нами з кожним днем все більшу і більшу стіну. А я дурний у це все вірив і на щось навіть сподівався.

— Я не хотіла, щоб так вийшло, правда. Це все так по-дурному заплутано…

— Не хотіла вона. Тобі подобалось з мене знущатись, я вже мільйон разів за останні дві години пошкодував, що взагалі зв‘язався з тобою. Але тепер питання: а для чого ж ти погодилась вийти за мене заміж? Що це була за чергова гра!?

— Просто я…я…вирішила, що може варто спробувати і дійсно…ти так кохаєш мене. А ще ця твоя хвороба…

— Стоп-стоп-стоп, — Олег різко піднявся з крісла і жестом зупинив мене, — моя хвороба? Бляха, та ти просто пожаліла мене, так!? Не захотіла робити «боляче», налякалася, що зі мною може знов таке статися?

— Олег, будь ласка, — на очі накотились сльози, — пробач мене. Я сама не розуміла, що роблю. Ця вся наша гра надто затягнулася. Ми з тобою добряче одне одному зіпсували життя.

— В єдиному ти права, у мене зараз проблеми зі здоров‘ям. І як би я тебе не кохав, але для мене зараз найважливіше вберегти свою нервову систему. Тому…я більше не хочу тебе тут бачити, — металевим голосом сказав Олег, — і бачити взагалі. Не хочу тебе більше знати. 

— Справедливо, — кивнула я і важко видихнула. Я так довго чекала на цей момент, так давно хотіла вирватись із цієї клітки, щоб нарешті жити спокійно. Але чому зараз, коли це все відбувається, мені так тяжко. Чому хочеться плакати… Дивлячись на Олега, мені чомусь стає сумно, бо все-таки, ми немало провели разом. Але все ж нарешті це відбулося і ми більше не будемо мучити одне одного.

Я зібрала лише свої найпотрібніші та найважливіші речі. На щастя, їх у мене тут взагалі було не дуже багато. Взяла ще декілька суконь, які були для мене особливими, а все інше сказала Олегу, що нехай він або викине, або віддасть комусь. Мені байдуже.

— Сподіваюсь, ти нічого не забула, — втомлено сказав чоловік, — і більше ніколи тут не з‘явишся.

Я дивилась в його блакитні очі, затуманені алкоголем, в яких було щось набагато більше, ніж просто сум. Потім повільно зняла каблучку з пальця і поклала на столик у передпокої. Олег прослідкував за моїм рухом і, здається, у нього навіть з‘явились сльози.