23

— Я не розумію…— продовжувала шепотіти, — як таке можливо? Я думала, ти…

— Так, я знаю, що ти думала, — Марко мене перебив, — вибач, що довелось так вважати. Але це було потрібно зробити.

— Скільки я проплакала за тобою, — вже впевненішим голосом сказала і трохи заспокоїлась, — мені здається, що це сон і я прокинусь, а тебе не буде.

— Не хвилюйся, буду, — він посміхнувся, — це була тимчасова брехня.

Я уважно розглядала кожен куточок його обличчя і розуміла, що він змінився. Став якийсь серйозніший, мужній, впевнений, спокійний. Вже абсолютно не той Марко, який навіть перший раз повернувся зі США.

— Але для чого була ця вся таємничість? — я вперла голову в руку, — мені в один момент було навіть страшно, що це якийсь маньяк.

— Ну, зважаючи на те, що ти думала, що я помер, то я мусив придумати щось більш-менш оригінальне. І щоб тебе одразу так не привести в шок. Сподіваюсь, тобі сподобалось?

— Тепер можу сказати, що неймовірно сподобалось, — я посміхнулась, — розкажи мені все? Чому так сталося? Чому ти вирішив таке взагалі вигадати?

— Щоб уникнути весілля, — Марко посміхнувся одним кутиком губ, — батько вирішив за моєю спиною домовитись із татом Міли і одружити нас. Така ідея мені, звичайно, не сподобалась. Ми дуже довго про це сперечалися і в результаті посварились. Через декілька днів я потрапив в аварію. Авто було розтрощене, але мені пощастило вилізти з нього лише з синцями і декількома подряпинами. На той момент у мене вже було достатньо грошей, щоб домовитись з поліцією і лікарями, щоб сказали татові, що я загинув. Так я зміг втекти від планів, які на мене будували. Розумію, занадто жорстоко і страшно, зате ефективно. Потім я повернувся сюди і вже зізнався батькові, написавши електронного листа. Він спочатку був дуже щасливий, але коли ейфорія минула, сказав, що я підставив його і він не хоче більше мене бачити. Але я і не сумую за ним.

— Ого! Бачу, не лише в мене проблеми з батьком.

— А що сталося?

— Я дізналась про нього таке, що просто волосся дибки стає. І хотіла його від цього врятувати. А як виявилось, йому подобається бути таким гидотним і жахливим, що всі мої жертви були просто дарма. І я досі не можу заспокоїтись, що мій рідний батько таке чудовисько.

— Це тому ти не поїхала зі мною? — абсолютно спокійно запитав Марко.

— Так…— тихо відповіла я, — думала, що вчиняю правильно. Що допомагаю рідній людині, а насправді, — я відвернула голову вбік, щоб сховати очі, які почало пощипувати від сліз.

— Сподіваюсь, що це питання вже вирішилося.

— Можна і так сказати. Після його «щиросердечного зізнання» у скоєному, я не хочу навіть знати батька. І тепер мені байдуже, що з ним буде.

— Мені дуже шкода. Проте, ми тепер ще більше розуміємо одне одного.

— Ти не уявляєш, яка я зараз щаслива. Що ти живий і сидиш ось тут переді мною. Зараз би просто заобіймала тебе, але це точно не те місце для таких емоцій.

— Вірно. Власне, саме тому я і покликав тебе сюди. Щоб не було такого прояву твоїх почуттів.

— Що ти маєш на увазі? — я нахмурила брови, але він нічого не відповів. Потім нам принесли їжу, тому довелось зробити невелику перерву в розмові. Деякий час ми їли просто мовчки, хоча мені навіть шматок в горло не ліз. Але Марко виглядав абсолютно спокійним і стриманим.

— Бачу, що ти заручена, — він кивнув головою на мою руку, а я абсолютно забула про те, що не зняла каблучку.

— Та це…— я розхвилювалась і швидко сховала руки під стіл, — не зовсім так, я…

— Не пояснюй, хіба це моя справа? Я можу лише потішитись за тебе, — він знизив плечима і далі продовжив їсти.

Я ж просто застигла та спостерігала і за ним, і за тим, як між нами з‘являється просто залізобетонна стіна, про яку раніше я б і подумати ніколи не могла.

— Коли ти повернувся? — я порушила тишу.

— Десь пів року тому.

— Що!? Так давно і ти не з‘являвся раніше?

— У мене були ще певні справи, тому був зайнятий ними. Але я бачив твій дебют в Італії і благодійний показ. Ти просто майстер своєї справи, дуже радий, що у тебе все вийшло. 

— А чому ти взагалі повернувся?

— В Америці я працював в одній компанії. Врешті вони захотіли розширитись і вирішували, в якій країні відкрити свою філію. Я запропонував Україну. Вони подумали, погодились і ось я тут.

— То ти керуєш цілою філією? — я мало не відкрила рота, — я вражена. Просто пишаюсь тобою.

— Дякую, — Марко легенько посміхнувся.

— Стільки всього відбулось за останні два роки, — сумно сказала я, — і мені тебе так не вистачало. Почувала себе такою дурною, — сумно опустила голову, — тому зараз я просто на сьомому небі від щастя, що ти зараз тут зі мною.

— Я не міг тобі не зізнатись у правді, тому по нашій хорошій дружбі вирішив зробити тобі такий приємний сюрприз. Коли побачив цю сукню, одразу зрозумів, як вона буде тобі пасувати. Ще й так символічно, що ти назвала її тюльпаном. Потім трохи креативу. І ось ми тут разом, — він щиро засміявся.

— Що ти маєш на увазі «по хорошій дружбі»? Ти так говориш, ніби ми…

— Алісо, вибач, будь ласка, але мені вже треба йти. Завтра треба рано вставати, купа справ. Тебе підвезти додому?

— Ти не відповів на моє питання! — холодним тоном сказала я, проте лише його погляду було достатньо для того, щоб я зрозуміла, що більше говорити зі мною він не буде, — не треба, — голос починав тремтіти, але я намагалась бути впевненою, — я сама доберусь, викличу таксі.

— Гаразд, дякую за вечір. Ще якось зустрінемось. Вечерю я оплатив, не хвилюйся, — Марко легенько доторкнувся до моєї руки і просто пішов.

 Я ж продовжувала сидіти на стільці, впершись руками в стіл і навіть не порухалась. Я стільки разів уявляла собі таку ситуацію, що раптом це виявиться неправдою і Марко живий. Що ми зустрінемось, що я буду обіймати його, цілувати...він мене…і що це все буде геть інакше. А в реальності це все вийшло так, ніби ми в житті бачились лиш декілька разів. Такий холод і відчуженість. І Марко такий…ледь не сталевий. Я сердито зім‘яла серветку і кинула на стіл. Підвівшись, ще раз глянула на місце, де сидів Марко і пішла геть. Мене мало б переповнювати щастя, радість, а натомість я була страшенно зла. Спочатку я так втішилась, хотілось плакати від полегшення, що він живий. А натомість злість мене просто переповнювала. Краще б це насправді був Лука. З ним я б точно провела прекрасний вечір і додому поверталася у гарному гуморі.