22

Я сиділа і просто дивилась на цю акуратно складену сукню. Першим ділом, подумала, що можливо це Олег вирішив так гарно привітати мене з освідченням, але думаю, що він зовсім не здогадувався, що я хотіла це плаття. Потім думки впали на Іларію, але вона напевно б заради мене так не заморочувалась, а прислала сукню лише у чохлі. Все ж я доторкнулась до приємної тканини і легенько витягла сукню з коробки. Вона була просто ідеальна, ще гарніша, ніж та, що вдягала модель на показ і така, ніби шита спеціально для мене. Я стала на ноги, щоб прикласти сукню до себе і тоді помітила, що в коробці ще лежав якийсь конверт, такого ж чорного кольору, як папір і з такою ж печаткою. Що дивно, на печатці був відбитий тюльпан. Хтось занадто сильно заморочився. Я швидко відкрила конверт і витягла щось схоже до запрошення, проте воно було просто білого кольору з надрукованими декількома фразами:

«Красу цієї сукні затьмарює лише ваша. І ви не уявляєте, як я захоплюсь. Але хто зна — вами чи сукнею? Жартую, звичайно що вами. Сподіваюсь на нашу швидку зустріч. І з нетерпінням сподіватимусь, що прийдете ви саме у своєму Червоному тюльпані»

Серце забилося сильніше. З одного боку таке дуже приємно отримати, але з іншого…раптом це якийсь маньяк? Мало які неадеквати можуть існувати на світі. Я похитала головою, щоб відігнати такі дурнуваті думки, але хвилювання все ж було присутнє. Коли ж почула, що почали відкриватись двері, то швидко сховала конверт у коробку і закрила кришкою.

— Привіт, Алісо, я вдома, — до квартири зайшов Олег.

— Привіт, — крикнула я з вітальні.

— Щось я надто втомився. Напевно ще не дуже оговтався від цього всього. Ого! Це те, що я думаю? — здивовано заговорив він.

— Т-так, це моя сукня з благодійного показу.

— Яка ж вона гарна в реальності. Не дивно, що її створила саме ти, — Олег обійняв мене однією рукою і поцілував у скроню, — а ти її купила чи що? Таке упакування.

— Ні, це просто… Іларія вирішила зробити мені такий подарунок, бо їй ця сукня теж дуже подобається. Я казала, що не треба такої вишуканості, тільки вона наполягла.

— Ну вона у тебе така цікава жіночка, — Олег посміхнувся, — гаразд, я іду перевдягнусь.

Він зник за дверима, а я ж дивилась йому вслід. Значить, це точно не він надіслав мені її. Але тоді запитань виникає ще більше. Завтра треба буде піти на роботу і про все дізнатися. Так як я не вмію так гарно запаковувати речі, то ж довелось шукати вільний чохол і просто повісити в шафі. Всю ніч я не могла заснути, бо страшенно заважала цікавість. Хтось же настільки заморочився з таким сюрпризом, що навіть печатка була з тюльпаном. Але от про квіти я розповідала в інтерв‘ю, тому це міг бачити хто завгодно. Але з іншого боку, цей хтось знає мою адресу, точніше адресу Олега. І від цього трохи страшно. Ледь дочекалась ранку, щоб отримати відповіді на свої питання.

— Привіт, — привіталась я з тією помічницею Іларії, яка займалась цим замовленням.

— Привіт, ти сьогодні щось швидко.

— Скажи, будь ласка, а цей замовник вже отримав мою сукню?

— О так, ще вчора. Написав, що просто в захопленні від неї.

— Зрозуміло, — я потарабанила нігтями по столу, — а ти можеш сказати мені адресу, куди ви відправляли?

— Вибач, Алісо, — вона витріщилась на мене, — але ми не можемо розголошувати таку інформацію. Навіть працівникам. Але для чого це тобі? Щось сталося?

— Ні-ні, мені…просто цікаво, — я натягнуто усміхнулась, — просто хочеться знати долю своєї роботи.

Дівчина ще трохи з підозрою дивилась на мене, я ж просто вирішила ввімкуни дурепу і ніби нічого зараз не відбулося, я зовсім нічого не питала.

— Алісо? Ти сьогодні рано, — з‘явилась Іларія разом з Лукою, що мене трохи здивувало.

— Та от, не можу всидіти вдома. Хочеться працювати.

— От саме з таким настроєм і створюються шедеври, — Лука стверджувально закивав головою.

— Ви тут поки поспілкуйтесь, а я зараз прийду, — жінка кудись поспішила, залишивши нас удвох.

Деякий час ми просто незручно мовчали. Я дивилась на нього і думала, чи часом не він вирішив надіслати ту сукню. Весь такий загадковий і закритий, хто зна, на що він здатен.

— Я думала, ти вже повернувся в Італію, — я нарешті порушила мовчання.

— Знаєш, мені тут так добре, що я зовсім не хочу їхати. Але там мене чекає робота, то ж довго тут не затримаюсь. Уже маю квиток на літак за декілька днів.

— Не хотілося б тебе відпускати, — я трохи почервоніла, — таких добрих людей, як ти, дуже важко знайти.

— Я знаю, що я ідеальний, — він провів рукою по волоссю і засміявся, — але все одно дякую за комплімент. 

— І повністю заслужений. До речі, ти так і не сказав, як ви познайомились з Іларією?

— Ну…можна сказати, я маю певне відношення до світу моди. А ще до світу музики, кіно… У мене є фірма, яка організовує різні заходи. Покази, премії, нагороди. Ну думаю, ти зрозуміла. 

— Твоя власна фірма? — я трохи округлила очі.

— Та чому ви всі так реагуєте, — Лука засміявся, — мій вік нічого не означає. Це було просто… я мав довести батькові, що він для мене ніхто і всього досягнути можна і без нього. Також моєю великою мрією було те, щоб мама не працювала і ні в чому собі не відмовляла. Тому тепер я стою тут і розмовляю з майбутнім відомим на увесь світ дизайнером.

— Я хоч правдиві компліменти тобі говорю, — я підняла одну брову.

— І я теж, — він підморгнув мені, — твоя остання сукня просто витвір мистецтва, тому я впевнений, досягнеш ти багато. Ой, прошу мене вибачити, — задзвонив його телефон і Лука поспішив вийти в коридор. До мене долинуло лише декілька його слів, — так-так, все в силі. Обов‘язково. Ресторан «Імперіал», так, — і двері за ним зачинились. Я лиш знизила плечима і вирішила сісти за свій стіл, щоб створити ще декілька ескізів.

Потім до мене прийшла Іларія і розповіла, що їй вийшло організувати мою ідею благодійності. Ми винаймемо невелике приміщення, де одночасно буде і майстерня, і невеликий магазин, куди зможуть приходити люди, яким потрібен одяг для своїх дітей. Також час від часу ми будемо отримувати побажання від дитячих будинків, що для них необіхдно пошити. І ще буде співпраця з одним благодійним фондом. Я хотіла все це зробити за власні кошти, але Іларія навідріз відмовилась і сказала, що ми це будемо робити разом, бо вона теж давно мріяла зробити щось корисне і я дуже надихнула її. Також ми відвідаємо один з дитячих будинків, щоб перше своє замовлення прийняти особисто.