21

Я стояла, наче вкопана і просто мовчки дивилась на Олега. Він чекав на мою відповідь і в очах світився такий помітний вогник надії.

— Цей…я…це так неочікувано…— пробурмотала я.

— То що ти скажеш? Вирішуй, будь ласка, бо у мене вже затерпає коліно, — він засміявся.

Я ж дивилась на його ще бліде обличчя і згадувала той день, коли їхала з ним у кареті швидкої в лікарню. Як він лежав, наче мертвий, як лікарі намагались привести його до тями, метушились навколо нього. А я просто сиділа поруч і не могла нічого зробити. Тому зараз, дивлячись на цю благальну надію в очах і знаючи, як він кохає мене… то просто не змогла зіпсувати цей момент, не змогла зробити йому боляче, це все було якось надто складно.

— Я…я…згідна.

— Що? — він так різко здивувався, ніби насправді очікував іншу відповідь.

— Так. Так, я вийду за тебе заміж.

— Алісо! — Олег викрикнув і різко піднявшись на ноги, почав мене обіймати, навіть намагався взяти на руки.

— Ні, навіть не думай, — я зупинила його, — ти ще надто слабкий для такого.

— Ти не уявляєш, який я щасливий. Мені просто не віриться, що це сталося. Що ти погодилась, — він витяг каблучку з коробочки і взяв мою руку, — я кохаю тебе, — тепер на моєму безіменному пальці красувалась обручка, якій інша дівчина, можливо, була б рада. Але в мене це не викликало ніяких емоцій. Можливо, я про це пошкодую. Тільки зараз про це вже пізно думати.

— Ти замовив вечерю…і я купила поїсти, вертаючись додому.

— Нічого, буде нам на сніданок, — Олег аж світився від щастя і його можна було зрозуміти. Я ж намагалась посміхатись через силу, просто щоб не ображати його.

— Як ти почуваєшся?

— Вже добре. Ну є трохи слабкість ще, але пусте. Я скоро одужаю.

— Рада це чути.

— Бачив твій показ по телевізору. Ти у мене така красуня, — він провів пальцями по моїй щоці, — і це так мило, що ти посвятила свою роботу дідусеві. Думаю, він би пишався тобою.

— Дідусеві? — я нахмурила брови, бо не надто зрозуміла, що він має на увазі.

— Ну ти ж сказала, що сукня в пам‘ять про дорогу особливу людину.

— А-а…а ти про це, — я трохи розгубилась, але намагалась не видати себе, — так, для дідуся. У нас із ним були дуже хороші стосунки і…я захотіла так зробити.

— Ти молодець. Змогла так просунутись у своїй роботі, я дуже тобою пишаюсь.

— Дякую, — я втомлено посміхнулась.

Олег обійняв мене і поцілував у шию. Це була моя особлива зона, тому від цього одразу побігли мурахи. Він це помітив і продовжував цілувати більше. Потім поклав долоню на мою щоку і повернув голову до себе.

— Я зроблю тебе найщасливішою, — прошепотів, — просто дозволь мені це робити. І довіряй, — потім накрив мої губи своїми. Це був ніжний, але повний почуття поцілунок. Я не могла уявити навіть, наскільки сильно він закоханий в мене, проте я зовсім не могла дати йому те ж саме. Напевно, я ніколи й не зможу покохати його. І не тому, що він поганий, а просто своє кохання я давно втратила і більше його в мені немає. Поцілунок міг бути дуже довгим, але врешті я зупинила його.

— Вибач, але я сьогодні дуже втомилась. Просто валюся з ніг. Давай повечеряємо і підемо спати. Бо завтра у мене теж доволі важкий день.

— Все що завгодно, моя люба, — Олег ще трохи пообіймав мене, але потім відпустив із обіймів. Вечеря була доволі смачною, ми говорили просто на різні теми, але найбільше за все зараз я хотіла поспати. Вже на ліжку Олег лежав ззаду мене і обіймав однією рукою. Він одразу ж заснув, бо знову випив свої ліки. А я хоч і була страшенно втомлена, спати ніяк не могла. В голові крутилось купа думок, я крутилась з одного боку на інший і ніяк не могла заспокоїтись. Сон прийшов до мене десь вже перед світанком. Вранці Олег поїхав до лікаря, тому я змогла насолодитись тим, що залишилась одна. І як завжди, мою ідилю порушив телефонний дзвінок.

— Привіт, Інно, — відповіла я.

— Алісо! Вітаю тебе! Вітаю вас! Я так довго цього чекала і я така щаслива, — дівчина була такою задоволеною і радісною, що я спочатку навіть не зрозуміла, про що вона говорить.

— Зачекай…а звідки ти знаєш?

— Просто Олег просив у мене допомоги. Питав, як це все краще зробити. Тому це був мій маленький секрет.

— Ну зрозуміло.

— І як тобі у новій ролі? Ви вже вирішили, коли буде весілля?

— Що? Та зовсім ні. Ми навіть не говорили про це. Та й…для чого підганяти події, все ще встигнемо.

— Я така щаслива за тебе, ти не уявляєш. Ви надзвичайно гарна пара.

— Дякую, — я закотила очі і добре, що Інна цього не бачить.

— Давай зустрінемось, ти покажеш своє колечко. І ми поговоримо про весілля. Я страшенно люблю такі теми, враховуючи те, що у мене весілля такого не було, — її голос різно набув сумних ноток.

— Добре, я не проти. Але сьогодні я буду трохи зайнята, то ж…подзвоню тобі ближче вечора.

Я відкинуласт на подушки і прикрила обличчя долонями. Це все явно не те, чого я очікувала від життя. Завжди мріяла вийти заміж за кохану людину, тоді б ці розмови були для мене приємними і навіть трепетними. А зараз я навіть не хочу про це нікому розповідати. Проте, якщо знає Інна, то скоро будуть знати всі, особливо, коли вона скаже це своїй матері. Мене це все трохи розізлило, тому я вирішила вже не чекати, а їхати до студії прямо зараз. Швидко привівши себе в порядок, я вийшла з дому. Вже в авто глянула на руку і побачила обручку. Вона була гарною, але не моєю. З нею було незручно і взагалі не хотілось, щоб на роботі це всі обговорювали. Тому зняла її з пальця і сховала в гаманець. Головне не забути одягти, перед тим, як прийти додому.

— Доброго ранку, Алісо, — ще на вулиці я зустріла дуже радісну Іларію.

— Ранок? — я глянула на годинник, — вже давно пообіді.

— О! Точно. Вибач, я просто щось сьогодні так запрацювалась, що не помічаю нічого навколо. Як ти після вчорашнього?

— Була шалено втомлена, але дуже задоволена. Все було так гарно. Сподіваюсь, все заплановане вийшло?