19

Знову чудовий літній ранок зіпсувала злива. По вулицях текли ледь не ріки, а десь далеко було чутно грозу. Я ж сиділа на підвіконні, тримаючи в руках альбом і намагалась знайти натхнення, дивлячись у вікно. Проте ця погода лише хотіла бажати кращого.

— Як там твоя нова сукня? — поряд з‘явився Олег і обійнявши мене, поцілував у скроню. Усі ці дні він був дуже веселий, бо вважав, що той наш поцілунок біля машини означав, що я відповіла на його почуття. Проте це була лише моя слабкість і нічого більшого. Але не хотілось розбивати його мрії, адже у такому стані зараз він менше мене контролював і не так діяв на нерви.

— В процесі, — я прикрила альбом, — не дивися. Усі мають її побачити уже на моделі в суботу.

— Ну хоча б краєчком ока гляну. Може щось підкажу.

— Будь ласка, не заважай мені, — я відштовхнула його рукою, — ти відганяєш натхнення.

— Пробач, — Олег провів рукою по моєму волоссю, — я вже мушу йти. Сьогодні буду трохи пізно, тому не сумуй. Гарного тобі дня, — він швидко взяв свої речі та вийшов, а я нарешті полегшено видихнула.

У мене була лише якась загальна ідея, проте жодні деталі ніяк не могли скластись у єдину картину. Я зіпсувала вже декілька листків. Хоча Іларія минулого року і подарувала мені планшет, на якому це ніби-то було зручніше малювати, все одно я не могла зрадити паперу та олівцям, так творити мені подобалось набагато більше. Це буде благодійний захід, для дітей, тому хотілося зробити щось надзвичайно особливе, аби сподобалось людям і відповідно це принесе більше коштів. Але години йшли, а крім нарисів не було нічого. Я ходила по квартирі, дивилась у вікна в різних кімнатах, гортала журнали та свої старі альбоми, але в голову не приходили жодні ідеї. Напруження було надто сильне, то ж мене почала дуже боліти голова. Врешті терпіти це сили не вистачило, то ж я відкрила свою сумку, з надією знайти таблетки від болю. Але замість них знайшла згорток, який забрала із собою з села. Знову відкрила і побачила цей понівечений, сухий, але все одно такий тендітний і дорогий мені тюльпан. Сльози мимоволі знову з‘явились на очах, але я втримала їх, щоб не потекли. Пообіцяла собі більше не плакати. Обережно доторкнувшись пальцями до квітки, я раптом зрозуміла, що ідея таки у мене з‘явилась. То ж не втрачаючи ні хвилини, я взялась за роботу. Такого інтенсивного малювання у мене ще не було. Кольорові олівці закінчувались вмить, то ж мені навіть довелось вийти на вулицю у цей прекрасний дощ, щоб купити нові. Потім все одно я ще зіпсувала декілька сторінок, бо тепер ідеї приходили одна наперед одну, але те, що вийшло в результаті, перевершило всі мої очікування. Це було просто, але водночас витончено, вишукано і просто гарно. Важко видихнувши, я втомлено впала на диван і задоволено оглядала свій малюнок. Вже дуже хотілось показати його Іларії. Але мій блаженний спокій порушив Олег, що якраз повернувся додому.

— І як ти тут? Щось вийшло? — він втомлено сів поруч на диван і розкинув руки на спинці.

— Так, — я задоволено відповіла, — завтра покажу Іларії і сподіваюсь, що почнемо його шити.

— Я дуже радий, — він посміхнувся і взяв мене за руку, — так скучив за тобою. Весь день тільки й думав про те, як повернусь додому до тебе.

— Це мило, — видавила з себе легеньку посмішку і захотіла встати, щоб прибрати безлад, який залишила на підвіконні.

— І це все? Ти більше нічого не скажеш? — Олегова радість кудись вмить зникла і він насупився.

— А що ти ще хочеш від мене почути? Що я теж скучила? Вибач, та я не хочу брехати.

— Тобто як?

— Олегу, те, що було тоді біля будинку нічого не означає, зрозумій. Я просто…піддалась своїй слабкості, не змогла протистояти тобі, бо була втомлена. 

— Алісо, що ти вигадуєш? — він різко підсів ближче до мене, — я відчував тебе, не можливо було не помітити, що тобі це все подобалось, якби ми пробули разом ще трохи довше, ти б уже була готова до більшого.

Не встиг він договорити, як я втулила йому добрячого ляпаса. Я може і не хотіла цього робити, проте його вічні розмови про близькість починали відверто дратувати і деколи переходили межі.

— Я думаю, все зрозуміло, — суворо сказала я.

— Ну ти і стерво, — прохрипів Олег.

— Що справді? — я награно плеснула руками, — вже не кохана і не любов всього життя?

— Ну чому ти так поводишся!? — кричучи, Олег підскочив на рівні ноги, — чому ти так ненавидиш мене? Хіба я тебе колись образив? Зневажив? Я роблю заради тебе все! А ти навіть не хочеш спробувати бути зі мною доброю. Користуєшся моїми почуттями у миті своєї слабкості, щоб було добре тобі. А я? Про мене ти геть не думаєш?

— Ми з тобою що, живемо в різних реальностях!? — я теж з криком підвелась і підійшла до нього, — чи не ти шантажем змусив мене бути з тобою!? Чи не ти стільки разів на людях соромив мене через свою дурну ревність!? Ти тримаєш мене ніби на повідку, не даючи вільно жити. Прекрасно бачиш, що я нещаслива з тобою, але продовжуєш тримати біля себе. Ти якийсь садист! Невже тобі приємні наші оці постійні сварки, чвари і незрозумілі стосунки. Невже так важко усвідомити всю реальність?

— Добре, я згідний, наші стосунки почалися з обману, гаразд. Але коли я тебе вперше побачив, я нічого ще не знав, а серце вже відчуло, що ти та єдина. Потім я лиш скористався своєю можливістю. Чи ти думаєш, що я не добивався б тебе без цього всього? Просто трохи схитрив.

— Та якби не ти, то…то…то зараз би у мене все було зовсім інакше. Якби не ти і не твій друг Павло. У мене було прекрасне життя, поки я не зустріла вас обох. Один ображений на весь світ і вирішив знищити моє життя, хоча я ні в чому перед ним не винна, а інший просто скористався становищем і тим, що я була абсолютно розгублена і пригнічена. А насправді навіть не було для чого це все починати! Бо батькові начхати на все, так, я з ним говорила про це питання і натрапила на просто надзвичайно жахливу людину, про що навіть не здогадувалась. Тому ти можеш про все розповідати своєму татові, робити що завгодно, мені буде байдуже!