18

— Щ-що? Які батьки? — перепитала.

— Мої, Алісо, — Олег засміявся, — ти мабуть трохи запрацювалася.

— Не розумію, для чого така потреба, — я відкинула ногою камінчик, що трапився, поки ходила туди-сюди під час розмови.

— Ми вже давно разом і усе серйозно, то ж я не бачу в цьому нічого такого. Тим більше, це моя мама нас запросила, не я це придумав.

— А твій тато? — буркнула я, — буде радий бачити у себе в домі дочку того, хто обкрадає його? — їдко висловилась щодо цієї всієї ситуації, адже справдв було трохи неприємно знати, що мушу іти в гості до людей, яким шкодить мій же батько.

— Не хвилюйся, — тон Олега став трохи різкіший, — він нічого про це не знає. Цими справами займаюсь я, тому можеш не хвилюватись.

— А якщо у мене вже є справи? — вирішила трохи прибрехати з надією, що ця зустріч таки не відбудеться.

— Не бреши, я ж знаю, що немає.

— Чому ти так вирішив? Може я буду працювати до самої ночі.

— Це не обговорюється, Алісо! Сьогодні ми ідемо в гості до моїх батьків. Будь готова о восьмій, — Олег закінчив дзвінок, а я зависла на декілька секунд, далі продовжуючи тримати телефон біля вуха. Мені зовсім не подобається ця його активність. Чому зустріч з його батьками запланована тоді, коли я вже знайшла ту каблучку. Невже він таким чином готується до… Аж гидко думати про те, що він може і хоче освідчитись. Але якби таке сталося, то якою б була моя відповідь?

— Алісо, на сьогодні ми закінчили, — Іларія завершила розмову із своїми помічниками і повернулась до мене, — думаю сьогодні тобі варто відпочити. А завтра уже почнеться активна підготовка.

— І скільки у нас є часу?

— Декілька днів. Я ще точно дізнаюсь в організаторів, проте це точно не має бути довгим процесом. Діткам ці кошти потрібні якнайшвидше.

— А як ми тоді встигнемо пошити нові сукні? — я трохи негарно витріщилась на жінку.

— Ти мабуть забула, з ким маєш справу, — вона розсміялась, — для Іларії Спаско немає нічого неможливого.

Я теж посміхнулась і перекинувшись ще декількома фразами, ми попрощались. Відразу додому мені не хотілось, тому вирішила трохи прогулятись і провітрити свої думки. Потім згадала, що не маю зовсім нічого, що підійшло б для такої «важливої» події, як зустріч із батьками Олега, тому пішла на пошуки якоїсь сукні. В торговому центрі натрапила на Інну.

— Привіт, — вона обійняла мене, — як ти? Вже оговталась?

— Так, все чудово, не хвилюйся, — я натягнуто посміхнулась, — а де твоя донечка?

— Залишила вдома з нянею. Вона зараз така гіперактивна, що я просто не встигаю ні за нею, ні за собою. Тому хотіла хоч трохи відпочити. А ти тут що, вирішила оновити гардероб?

— Та ось, шукаю щось гарне, тільки все якесь одинакове. Сумно.

— Як у вас там з Олегом? Коли уже будуть якісь цікаві новини? Ви провели разом так довго часу в Італії, я очікувала на те, що ви заручитесь там.

— Взагалі-то, в Італії я працювала. І ми з ним доволі мало часу мали для того, щоб бути разом. Тому ось так, ми ще не заручені. Та й не думаю, що його це цікавить, — я розвела руками і вирішила брехати, щоб раптом, якщо Інна щось знає, то проговорилася б.

— Ну не вигадуй, — здивовано сказала Інна, — Олег так кохає тебе, то ж думаю, що він вже має купу планів. І я вже так хочу на ваше весілля. І Павло теж цього чекає. 

— Скажи, ти щось знаєш? Ну…чому так впевнено про це говориш?

— Припини, якби знала, то вже б давно розповіла, — вона голосно засміялась, — просто хочу, щоб ти була щаслива. З Марком ви щось так довго тягнули, навіть не зустрічались. Сподіваюсь, тут так не буде.

Спогад про Марка неприємно віддав у голові. Інна ще щось захопливо розповідала, але я її не слухала. В голові крутилась лише одна думка, що чому усі почали говорити про весілля і таке подібне, варто мені було лише знайти ту дурну коробочку. Невже я відкрила скриньку Пандори? І тепер на мене посипляться усі біди у вигляді освідчення, весілля… Аж мороз по шкірі пройшовся.

— Інно, вибач, але я трохи запізнююсь, — я перебила теревені дівчини, — вже мушу бігти.

— Добре. Рада була бачити тебе.

Я мигцем обійняла Інну і продовжила пошуки чогось пристойного. Я хотіла сукню, але в результаті придбала строгий чорний брючний костюм. Залишилось підібрати такого ж кольору топ і це буде ідеальний вигляд для зустрічі, яка б не мала відбутися ніколи. Повернулась додому я трохи запізно, тому приводити себе в порядок довелось дуже швидко. Коли закінчила вирівнювати контур губ темно-бордовою помадою, вскочила у чорні туфлі і якраз у цей момент повернувся Олег.

— Яка ти гарна. Але…чому так темно?

— Мені дуже подобається, — я покрутилась біля дзеркала, — вишукано.

— Я думав, ти одягнеш щось яскравіше, — Олег провів рукою по сукнях, що висіли у шафі, яка була відкритою. 

— Сьогодні мені захотілось чогось такого. Я майже завжди у якихось миленьких сукенках. Набридло.

— Проте тобі пасує абсолютно усе, — він обійняв мене ззаду і так ми стояли навпроти дзеркала. Олег провів губами по моєму волоссю і зупинився поцілунком на шиї.

— Хіба ми не запізнюємось? — прошепотіла я, трохи напружившись.

— Ці декілька хвилин нічого не змінять, — він сильніше притиснув мене до свого тіла, — а я так хочу побути з тобою. Ми постійно кудись поспішаємо, ти втікаєш на роботу на цілий день, у мене є справи. А я так скучив за тобою. Хочу торкатись тебе, обіймати, цілувати, відчувати твій запах… Нам дуже потрібна відпустка, щоб відпочити від всього навколо і насолодитись одне одним.

— Мені здається, ти трохи перебільшуєш, — я почала намагатись звільнятись з його обіймів, проте він мабуть занадто багато підіймає металу в залі, бо руки стиснули мою талію ледь не залізною хваткою.

— Ось, ти знову втікаєш від мене.

— Будь ласка, відпусти. Ти зімнеш мені піджак.

— Алісо, чому ти знову це починаєш…— Олег таки відпустив мене і відійшов на декілька кроків.

— Починаю що? — я поправила свій одяг і повернулась до чоловіка обличчям.