15

— Ні, я не можу, — паніка огорнула мене з блискавичною швидкістю.

— Алісо, будь ласка, — Іларія суворо глянула, — не змушуй мене тягти тебе за руку.

Ведучий почав говорити про завершення показу, а моє серце почало пропускати удари і гупало десь в голові. Хотілося втекти і сховатись десь подалі від усіх, але Іларія міцно тримала мою руку, тому це було неможливо. І от штори розсунулись і дівчата-моделі одна за одною почали виходити на подіум. Вони ставали по обидві краї, робивши коридор. Як я зрозуміла — для нас. Потім настав той хвилюючий момент. Ми з Іларією вийшли на подіум. Яскраве світло спочатку засліпило, але потім я звикла. Люди вибухнули оваціями, а дизайнерка посміхалась, махала рукою і дякувала усім. Я ж намагалась поводитись стримано. А потім ведучий заговорив про мою сукню і про мене… Цього я взагалі не чекала. Тоді зал почав аплодувати ще сильніше. Мені треба було знайти чийсь погляд, щоб заспокоїтись. Почала шукати Олега, але його чомусь ніде не було. Врешті мій погляд зловив Лука. Він щиро посміхався і так само як усі плескав у долоні. Я легенько поклонилась до залу і за декілька хвилин ми нарешті повернулись назад. Показ закінчився, але після нього ще був фуршет.

— Ти була чудова, молодець, — Іларія взяла мою руку і зверху накрила своєю.

— Для чого це все було? Я не розумію… — трохи схвильовано запитала я.

— Я бачу, як горять твої очі, бачу, як тобі це все подобається. І звичайно бачу талант, який сьогодні оцінили всі. Я хотіла, щоб ти нарешті сама повірила в себе і не боялась діяти, бо у тебе може бути велике майбутнє.

— Дякую, — я міцно обійняла жінку, — ніхто для мене не зробив стільки, як ви. Я напевно ніколи не зможу віддячити до кінця.

— Просто роби те, що тобі подобається. Це буде для мене найбільшою подякою.

— Це було неймовірно, — біля нас з‘явився Лука.

— Дякую, — я ледь посміхнулась, а Іларія пішла розмовляти з кимось іншим, — не знала, що вам подобаються модні покази.

— Насправді, не зовсім подобаються, але мене сюди запросила подруга. Не зміг відмовити.

— Пощастило їй з таким другом, — я огорнула себе руками, бо стало якось холодно. І самотньо. Усвідомлюючи те, що у мене немає такого друга, як Лука. Немає навіть подруги. Я живу з чоловіком, до якого абсолютно нічого не відчуваю. А найрідніша людина в моєму житі більше…більше не тут. Не живе. 

— Що з вами? — стурбовано запитав Лука і я вийшла зі свого трансу.

— Все добре, — я намагалась посміхнутись, — просто трохи розхвилювалась і втома дає про себе знати, — я відчула, що знову почали тремтіти руки, а сховати їх було ніде, адже плаття моє відкрите.

— Бережіть себе, — чоловік доторкнувся до моєї руки, — так віддавати себе роботі теж не можна.

— Думаю, що це не вам вирішувати! — біля нас звідкись різко з‘явився Олег і трохи грубо забрав руку Луки.

— О, це ви, — Лука байдуже оглянув Олега, — далі не заспокоїлись?

— Що ви собі дозволяєте?

— Годі, — я вхопила Олега за руку і притягнула ближче до себе, — вибачте, ми мабуть підемо до інших гостей.

— Звичайно, — чоловік посміхнувся, — ще раз хочу сказати, що ви сьогодні були надзвичайною, — він з якимось викликом глянув на Олега і сам пішов геть.

— Хто це такий взагалі?

— Яка різниця, — я закотила очі, а ще чомусь різко захотілось плакати, — чому ти знову так поводишся? Ще тут хочеш нас осоромити? Невже так важко тримати себе в руках, скажи? Ми просто розмовляли, нічого поганого я в цьому не бачу.

— Він торкався тебе, — суворо сказав Олег, — це теж нормально?

— Людина мене просто підтримала, ясно? Навідміну від тебе! Куди ти зник? Було нецікаво дивитись на мене? 

— Я все бачив, не хвилюйся, — Олег почав акуратно гладити мене по спині, — я ходив по це, — він потягнувся до столика, що стояв не подалік і взяв великий букет троянд. Дивно, як я не помітила його раніше.

— Дякую, — я вдихнула ніжний аромат і трохи заспокоїлась. Але настрій все одно був жахливий і мені хотілось якнайшвидше повернутись до готелю.

— Проте в одному цей чолов‘яга правий — ти надзвичайна. Я просто не можу підібрати слів, щоб достойно сказати, як ти прекрасно виглядаєш сьогодні. І який я щасливий, що можу це бачити і бути поряд з тобою. Нічого мені більше не треба, крім тебе, — Олег легенько поцілував мене в губи.

— Тоді ти…може…вже можеш повністю пробачити борг мого батька? — я вирішила скористатись ситуацією і почати тему, яка у нас була майже табу.

— Що ти маєш на увазі? — Олег нахмурив брови.

— Ну просто, вже стільки часу минуло. Я все одно з тобою, але досі хвилююсь за тата. Тому я подумала…

— Сонечко, ти бачила ті цифри? Пам‘ятаєш їх? — Олег говорив якось надто спокійно, що мене здивувало, — такі суми за все життя не можуть віддати, а ти хочеш, щоб усе так легко минуло за якісь два роки? Не сміши мене, будь ласка, — він провів рукою по моєму волоссю, — і більше про це не згадуй. Коли усе вирішиться, я повідомлю про це, обіцяю.

Я нічого не відповіла і лише криво посміхнулась. За секунду настрій зіпсувався ще більше, мені не хотілося вже бути посеред цього натовпу, в цьому місці і в цій сукні. В якийсь момент захотілось просто додому, до своєї квартири. Але там я не була вже як два роки, бо разом з Іларією поїхала до столиці. Жили ми разом з Олегом в його власній квартирі, у нього вони напевно є у кожному місті. Але просто зараз хотілось додому. 

— То що, як твої враження? — мене знайшла щаслива Іларія.

— Це все було так дивовижно, я просто в захваті. Але і дуже тяжко. Я така втомлена.

— Перший раз завжди такий, — вона посміхнулась, — але якщо хочеш, можеш повертатись до готелю. Тобі справді треба відпочити.

— Дякую, — я взяла її за руку, — ще раз дуже дякую за все.

Коли ми вийшли з готелю, наше авто уже чекало перед сходами. Але на вулиці якось сильно похолодало, тому Олег дав мені свій піджак. Запах його парфуму знову заволодів мною і я заспокоїлась, наскільки це було можливо. Невже звичка може бути настільки сильною, що я починаю любити ці парфуми. А що потім? Покохаю і самого Олега? Зізнатись, цього я боялась найбільше. Яким би він не був гарним чи успішним, але все одно він був не моїм…