14

Минув тиждень і нарешті настав день показу Іларії. Останні дні пройшли просто у шаленому темпі, що я навіть усього вже не пригадаю. А сьогодні ввечері буде надзвичайний захід, де «SPASKO STYLE» предстане у всій своїй красі. І це було таке приємне відчуття того, що я теж являюсь частиною цього грандіозного проекту і взагалі світу моди, адже ввечері там будуть всі важливі люди з індустрії майже зі всього світу. Тому Іларія зробила сьогодні абсолютно вільний день, щоб як слід підготуватись. Проте вже був полудень, а я досі лежала в ліжку у своїй нічній сорочці.

— Ти думаєш вставати? — Олег допив свою каву, яка була завершенеям сніданку. Моя ж тарілка досі була повною. 

— Ще трохи, — я прикрила обличчя руками, — за ці дні я так втомилась, що оце ліжко для мене як розкіш.

— Не змушуй мене повторювати те, що я говорю тобі вже протягом всієї поїздки, — він ліг позаду і обійняв мене, міцно притиснувши до себе. Я не згадувала більше нашу останню сварку, бо хотіла просто берегти свої нерви. Олег теж, але він вважав, що це не було сваркою і я його пробачила. Проте негатив лише починав накопичуватись в мені.

— Я повторю тобі вже який раз і це буде останній. Будь ласка, запам‘ятай. Це робота, про яку я мріяла. Це приємна втома і приємна метушня. Я не жаліюсь тобі ні на що, а просто ділюсь з тобою своїм життям, своїм захопленням, — я розізлилась і звільнилась з його обіймів, різко підвівшись з ліжка, — а ти постійно мені цим дорікаєш, хочеш врятувати від такої складної і страшної, на твою думку, роботи. Але йе не так, прошу, зрозумій вже нарешті. Ти так не показуєш мені своє кохання, аж ніяк! Ти доводиш лише свою одержимість…бажання володіти мною, але я не річ! 

— Навіть не смій так розмовляти зі мною, — Олег теж різко піднявся і опинився переді мною, — ти хіба можеш так говорити? Коли завдяки мені твій батько зараз живе щасливе життя десь там в Австрії? Лише одне слово і його там же і посадять у в‘язницю, — він був значно вищий за мене, тому загрозливо дивився згори, а під цим поглядом я почувала себе маленькою комашкою. З кожним словом він робив крок вперед, а мені доводилось відступати назад, — тому якщо ти хочеш, щоб він і надалі щасливо існував, тобі варто приберегти свій запал. Я не той твій дружок із села, з яким ти могла так нахабно розмовляти.

— Не смій згадувати про нього, — прошипіла я крізь зуби і спиною зустрілась з холодною стіною. Далі від цього погляду тікати нікуди.

— Точно, — Олег цокнув, — він ж помер. Це справді сумно.

На мої очі напливоа пелена сліз, але я змогла себе заспокоїти, щоб часом ще тут не розревітись.

— Він був гідною людиною, прекрасним і добрим. Навідміну від тебе.

— О так, я поганий, — Олег вперся обома руками в стіну над моєю головою, — страшний поганець.

Останні слова він прошепотів і я відчула, як по спині пробігли мурахи. Блакитні очі уважно роздивлялись мене, все-таки зупинивши погляд на губах. Я мала б боротись з цим, мала б негайно втекти, заперечити будь-яку близькість, але чомусь так і застигла, дивлячись на Олега. Він повільно нахилив голову і ледь доторкнувся губами до мого вуха. Щетина неприємно вколола у щоку, але на цьому місці одразу ж опинився поцілунок. Потім ще один. І ще. Потім дісталося й губам. Холодна рука опинилась на моїй шиї, від чого я ледь помітно здригнулась, але він це помітив і засміявся, не перериваючи поцілунок. Гарячі губи почали легенько торкатись шиї і мені це вже починало подобатись, що я навіть розслабилась. Проте коли Олег поклав свою руку на моє бедро і почав підтягувати сорочку догори, я різко вхопила його за руку і поки він ще нічого не зрозумів, відштовхнула.

— Досить…— важко дихаючи, я відвернулась від нього і витерла рукою губи. Вони були надто гарячі для байдужості і це почало лякати мене.

— Ну невже знову, — Олег легенько вдарив кулаком в стіну.

— Не розумію…не розумію про що ти, — я кинула на нього швидкий погляд і ледь не бігом опинилась в душі. Хотілось якнайшвидше змити з себе цю ситуацію.

— Ти все дуже добре розумієш, — хоч я і відкрила воду, слова Олега все одно було чутно, — Алісо, ти знаєш, будь це хтось інший, я б уже давно забув, як її звати. Я чекаю, бо кохаю тебе. Але це так важко, бо ти така…— далі я відкрила кран сильніше і почала мити волосся, тому продовження того монологу вже не слухала.

Єдине, що мене дійсно приємно дивувало в Олегу, що він зовсім не тиснув на мене. Коли я дала зрозуміти, що поки що не хочу ніякої близькості, він це сприйняв адекватно і майже ніколи не піднімав цієї теми. Але в свою чергу я сподівалась, що такий темпераметний чоловік не зможе без цього і знайде собі якусь коханку, яка потім би стала його дівчиною і зі мною чоловік би попрощався. Проте він був дуже терпеливим і це змушувало мене вірити у щирість його почуттів. Хоча про наявність ще одної жінки я таки мріяла. Коли я вийшла з ванної, Олег ніби ні в чому не бувало сидів на дивані і щось дивився у смартфоні.

— Що ти робиш? — так само байдуже запитала я.

— Обираю собі костюм. Я вже був одягнений у всі, що привіз із собою. А сьогодні, як я розумію, надто крутий вечір. Хочеться виглядати гарно. Тим більше біля тебе.

— Ти занадто багато хвилюєшся про свою зовнішність, — фиркнула я і почала сушити волосся феном. За декілька годин мав прийти стиліст, якого замовила Іларія, щоб підготувати мене до вечора. Я цього дуже не хотіла, бо планувала зробити макіяж і зачіску самостійно, проте дизайнерка лише посміялась з цього і сказала, о котрій годині чекати на людину.

Одразу було зрозуміло, що дівчина працює з Іларією, бо прийшла хвилина в хвилину. Вона говорила італійською і дуже важко англійською, тому ми практично не спілкувались. Проте найбільше мені хотілось вже зазирнути у той чехол, який кур‘єр приніс напередодні. Я пообіцяла собі, що подивлюсь на сукню безпосередньо тоді, коли буду одягати її. Бо це мій дизайн. Я створила її і Іларії вона так сподобалась, що дозволила пошити. Тому було вирішено одразу, одягну цю сукню на показ.