10

Букет був важким і великим, то ж я ще й дуже довго шукала, куди б його поставити. Всі дівчата оглядались на мене і дивились з неприхованою заздрістю. Проте ці погляди мені були страшенно неприємними, тому я прикрила квіти купкою папок.

— Алісо, зайди, — почувся голос Павла і я поспішила в кабінет.

— Щось не так? — спитала я, бачачи який він напружений. Проте краєм ока помітила Олега, який розслаблено сидів на диванчику і виглядав він так, наче просто відпочиває.

— Ні, все нормально. Просто нарешті вирішили, що партнери з Італії приїдуть завтра. Підготуй мені всі звіти за останні пів року і аналітику. А також бухгалтерський облік. 

— Я зрозуміла, — легенько кивнула, — тоді піду це виконувати.

— Щось я засидівся, — Олег швидко піднявся з дивану, а ще маю купа справ. Тому до завтра, — він потис руку Павлу, — думаю, все пройде чудово.

— Теж на це сподіваюсь, — відповів Павло.

Ми з ним одночасно вийшли з кабінету, але я почувала себе страшенно ніяково поряд з ним. Щось у цьому чоловіку було таке…таємниче. І дуже незрозуміле.

— Алісо, я все не можу зрозуміти, як така прекрасна дівчина опинилась в цьому офісі, — Олег підійшов надто близько і говорив ледь не пошепки.

— Це звичайна робота, — я знизила плечима, — як і кожна людина, хотіла працювати і ні від кого не залежати.

— Але наскільки я знаю…ви сюди потрапили завдяки певному…покровительству? — чоловік хитро посміхнувся, а я ледь не відкрила рота.

— Звідки ви…— почала я, проте він мене перебив.

— Буду дуже радий зустріти вас завтра. Всього доброго, — Олег поклав руку на моє плече і пішов до виходу. Чорний костюм, чорна сорока, темне волосся і смугла шкіра — здавалося, що він втілення якогось зла. Цікаво, звідки він дізнався про те, що сюди мене влаштував батько? Невже Павло розмовляв з ним про це. Але для чого йому обговорювати таке. Я похитала головою, щоб прогнати дурні думки і поспішила закінчувати роботу, бо була в надзвичайній ейфорії, адже завтра мене чекала дуже цікава зустріч з тією Іларією. Коли всі справи були зроблені, а документи подані до Павла на стіл та на пошту,  я нарешті поспішила додому. Бо ж завтра крім цієї зустрічі ще будуть ті гості з Італії. Мені зовсім не хотілось бути там присутньою, по-перше, через Олега, який лякав мене, а по-друге, я ж зовсім нічого не тямлю в справах нашої компанії. Хай там як, але Павло таки був правий і працювала я тут спочатку дуже погано.

Їдучи в авто, я час від часу поглядала на телефон з надією, що побачу хоча б повідомлення від Марка. Але за цілий день цього так і не сталося. Самій мені теж не хотілось нав‘язуватись, бо здається я його дуже образила. Якби він сам зв‘язався зі мною, то я б зрозуміла, що він пробачив чи вже не ображається, а так… Зайшовши додому, я попрямувала на кухню, щоб випити чай. Там мене зустріли рожеві тюльпани. Провела пальцем по ніжному бутону і посміхнулась, згадуючи вчорашній вечір. Але тепер біля них красувались величезні білі троянди. Красиві, пишні, але колючі. Я думала, що флористи нарешті колись додумаються хоча б обрізати ці неприємні колючки. В середині закралась якась стоашенна тривога щодо завтра. День мав бути дуже насиченим, ще й так відповідально, що від цього ставало лячно. Тому щоб бути на висоті, я вирішила лягти спати пошвидше.

— Прошу, проходьте, — Павло привітав двох чоловіків та жінку, які прибули до нас із сонячної Італії. Олег щось жваво перекладав, а я ж просто посміхалась, проте за цією посмішкою був страшенний дискомфорт, бо щоб виглядати достойно, я одягла свій улюблений темно-синій брючний костюм, а до нього у мене є лише туфлі на височезній шпильці. І це було просто пекло, бо взувала я їх лише декілька разів. Тому я вже просто мріяла перевзутись у білі кеди, які залишила в авто.

— З тобою все добре? — Олег нахилився до мене і пошепки запитав.

— Так, — так само тихо відповіла я, — просто ці туфлі, — опустила голову, розглядаючи їх, — просто жахливі.

— На що тільки не йде кожна жінка, щоб бути красивою, — чоловік посміхнувся і протягнув свою руку, зігнуту в лікті, — тримайся за мене, так буде легше.

— Дякую, — сказала я і невпевнено взялась за його руку. Як би він мені не подобався, та все ж туфлі мучили мене більше.

Ця зустріч була така довга і нудна, що я вже починала позіхати. Але відволікали мене неоднозначні погляди Олега і його хитра посмішка. Здавалось, що вона така у нього завжди. А він просто як лис. Щось якраз таке в ньому і було. Проте за декілька годин ця вся каторга закінчилась і Олег вирішив провести наших гостей до їх автомобілів. Я ж залишилась із Павлом в його кабінеті.

— Молодець, ти трималась гідно, — він склав руки за спиною.

— Дякую, але це було трохи важко, особливо коли ти у незручному взутті.

— Сама собі творила проблему, — він закотив очі.

— Я вже можу йти? У мене сьогодні ще є справи.

— Не зовсім, — Павло кинув на мене важкий погляд.

— Що ще? Мій робочий день вже закінчився, тому до побачення, — я хотіла швидко дійти до дверей, але ж ті туфлі… Павло мене випередив і ставши навпроти…замкнув двері на ключ, сховавши його в кишеню штанів.

— Щоб нам ніхто не завадив, — він посміхнувся.

У мене всередині все аж стиснулося від страху. Що він збирається зараз робити? В голову одразу полізли жахливі думки і серце билося так сильно і часто, що мені здавалось, я його навіть не відчуваю.

— Щ-що це все означає? — хриплим голосом сказала я, — я з-зараз викличу поліцію.

Павло голосно засміявся: — Думаю, це зайве. Вона тут нічим не допоможе. Але не бійся, я нічого тобі не зроблю.

Його слова ніби мали б заспокоїти, проте я розхвилювалась ще сильніше. Руки були мокрі, ніби їх я потримала у воді. По спині теж стікали невеликі краплі холодного поту. Павло відкрив одну зі своїх шухляд і я чомусь була впевнена, що він витягне пістолет. Але на стіл він поклав якесь фото.

— Підійди, не бійся. Впізнаєш цього чоловіка посередині?

Я помало підійшла до столу і спочатку через хвилювання не бачила нічого, але покліпавши і глибоко вдихнувши, я почала розглядати фото. На ній було троє чоловіків, які про щось невимушено розмовляли. А потім я впізнала зелену краватку. Зачіску. Окуляри. Це був мій тато.