9

Поцілок був довгий, а для мене ніби безкінечний. Бо здавалось, що на нього я чекала все життя. Але врешті наші губи роз‘єдналися. Марко притулився своїм чолом до мого, а я ще так і залишилась стояти із заплющеними очима, бо думала, що це сон і якщо я їх відкрию, то опинюся у ліжку, а переді мною не буде Марка і це все неправді. Але зрештою хлопець трохи відсторонився від мене і довелось повертатись в реальність.

— Вибач, я…— якось ніяково заговорив Марко, — я не мав цього робити…

— Що? — перепитала я і швидко нахилилась, щоб підняти свій букет, — чому ти так кажеш?

— Я піддався слабості, цього не мало статись, — він почав ще сильніше перебирати пальцями, ніж до цього.

— Марку, що з тобою? — я поклала руку йому на груди, — чому ти так поводишся?

— Бо я пообіцяв собі! — доволі голосно сказав хлопець і відійшов назад, то ж моя рука так і повисла в повітрі.

— Я взагалі тебе не розумію!? — я ледь не кричала, — або кажи все що думаєш, або…— не змогла продовжити, бо розуміла, що крім цього я більше не хочу нічого: ні щоб він йшов геть, ні щоб він мовчав.

— Що ти хочеш від мене почути? — Марко провів рукою по обличчі і зупинився нею на шиї.

— Абсолютно все. Що з тобою сталося закордоном? Чому замість мого найкращого друга приїхала якась брила льоду?

Марко розчаровано усміхнувся, ніби я озвучила всі проблеми його життя.

— От ти практично і сама відповіла на свої питання. Найкращий друг. Алісо, я завжди був для тебе лише другом. Всі роки, що ми знайомі, я всіляко намагався показати тобі, що ти для мене щось більше. Але тм це завжди ігнорувала, переводила в жарт, змінювала тему. Тільки я не опускав рук, продовжував…думав, що от-от зараз вона мене зрозуміє, був впевнений, що для тебе я теж не просто друг. Але скільки часу минуло, а нічого не змінилось. Потім я поїхав. І вже в США, далеко від тебе усвідомив, що це мабуть були просто якісь мої рожеві мрії. Чому я взагалі вирішив, що ми маєш відповідати мені взаємністю, чому маєш відчувати щось до мене. Довго роздумував і зрозумів, що все, досить. Пообіцяв собі закрити ті дурні почуття і поводитись з тобою справді як з другом. Лише другом. І ти думаєш це легко? Бачити тебе через стільки років перед собою таку…таку гарну, ніжну…бляха, я злився сам на себе, що починаю здавати назад від своєї обіцянки і це зачіпало ще й тебе. А тепер ти почала до мене проявляти якусь таку увагу, як і я до тебе колись. Я не можу цього зрозуміти, мені боляче від такого. Я просто вже заплутався, — Марку під ноги потрапив камінець і він відкинув його зі злості кудись далеко.

— Я не…я…— відкривала і закривала рота, ніби риба на суші і не могла підібрати слів, — а Міла? Для чого вона тут насправді? — все, на що мені вистачило фантазії.

— Та що ти заладила з нею! — хлопець закотив очі, — все що я сказав — правда. Майже. Її батько просто відправив зі мною, бо вона йому набридала і заважала вести свій бізнес. Міла дуже вередлива і вимагає до себе його вічної уваги, так як виросла без мами. А в нього там якісь проблеми, тому випала така нагода і він нею скористався.

— А чому ти раніше не розповідав мені про свої почуття? Я…я навіть не думала…

— Алісо, скажи, ти знущаєшся чи справді така наївна? Кожна дівчина, я думаю, знає, чи хлопець щось відчуває до неї, чи не відчуває.

— Просто ми так давно знайомі, — почала я.

— І ти звикла до мене і до моєї уваги, — Марко перебив мене і закінчив думку, яка мабуть так і крутилась в моїй голові.

— Ні, це не так, — збрехала я.

— Я не бачу сенсу продовжувати цю розмову, — Марко сумно похитав головою.

— Чекай! — швидко зупинила його, — а сьогодні тоді що це? Оце, — я підняла догори тюльпани, — вся ця прогулянка?

— Це моє щире вибачення. Тоді вночі з мого боку це був жахливий вчинок і я мав виправитись. Ти так раділа тюльпанам, така щаслива…а я так люблю коли ти посміхаєшся. От і не втримався. Скажу чесно, не думав, точніше, не сподівався, що наш перший справжній поцілунок буде так пізно, — хлопець засміявся.

— А що ж тоді буде далі? — я акуратно понюхала квіти.

— Не знаю, Алісо, — Марко опустив голову, — я кохаю тебе! Як же я кохаю тебе! Мабуть з того самого моменту, коли побачив тебе в тій дурній піжамі.

Я просто застигла, дивлячись на нього. Він щойно зізнався мені у коханні. У коханні, якому вже десять років, тобто у щирому і міцному…

— Я вражена, — ляпнула я, — не знаю…що сказати…

— Правду, будь ласка, — він підійшов ближче і взяв мене за руки, — у тебе хтось є, правда? Твоя рука, — він водив пальцем по місці, де був слід від Павла, — це ж неправда, що то було на роботі. Ти знаєш, я завжди впізнаю брехню. Такі сліди бувають, коли…

— Годі! — я пискнула, почервонівши, і перебила його, поки розмова не зайшла в непотрібне русло, — неправда, у мене нікого не має. Це правда сталось на роботі. У мене просто…є дивний співробітник, він мене чогось люто ненавидить. І от одного разу він схопив мене так сильно за руку. Тільки це пусте, вже все нормально.

— Ти впевнена? — суворо запитав Марко.

— Точно впевнена, — я видавила з себе щось схоже на усмішку.

— Скажи, — прошепотів хлопець, — що ти відчуваєш? Ти кохаєш мене? — це питання врізалось прямо в моє серце.

Я стояла і мовчки дивилась йому в очі. Вони були темні, як зимова ніч, навіть здавалось, що там виблискують зірки. Хлопець провів рукою по поєму волоссю і легенько затримався на щоці. Він чекав на відповідь, а я не знала, що йому відповісти. Це мовчання перетворилось в вічність.

— Марку, я…— прошепотіла, але він мене зупинив.

— Не треба, — Марко посміхнувся і вмістив в ту посмішку ніби весь свій біль, — я так і думав. Ходімо, я відвезу тебе додому, — він пішов трохи вперед.

— Стій, Марко, зачекай…— я почала ледь не бігти за ним.

— Не треба, Алісо, я не дурний. Вигадав собі щось і зіпсував сьогоднішній вечір.

— Ні, це не так, — швидко говорила я.

— Зате тепер все остаточно стало ясно і надалі не буде таких казусів, — монотонно говорив хлопець.