4

Стояло незручне мовчання і було чути лише як ліфт піднімається між поверхами. Марко дивився собі під ноги і ніби соромився підняти голову. Я ж вперлась спиною в стінку ліфта і схрестила руки на грудях, дивлячись на його вічно неслухняні кучері, що падали на чоло. Мене завжди вони смішили і я любила натягувати їх, як пружинки. І це звичайно ж дуже сильно його дратувало. Власне, саме тому я й так з нього знущалась. Ліфт зупинився на моєму дев‘ятому поверсі і Марко вказав рукою на вихід, пропускаючи мене. Коли ж ми підійшли до дверей квартири, я нарешті вирішила порушити це важке мовчання.

— Квартирка в мене звичайно не ідеальна, але на щастя своя. Зовсім не хотілось бути в батьків у боргу.

— Ти винаймаєш її? — поцікавився Марко.

— Ні, — похитала головою, — просто пощастило купити її не за всі гроші світу. І я цьому була страшенно рада, бо нарешті змогла вирватися з клітки батьківського контролю.

Ми зайшли до передпокою і однією рукою я голосно зачинила двері, іншою ж ввімкнула світло.

— Ти мабуть хотіла їх вирвати разом зі стіною? — засміявся Марко.

— Це просто у мене дуже хороші відносини із сусідкою, — я пальцями показал лапки, — тому завжди коли я приходжу додому пізно, даю їй про це знати, в неї просто спальня тут одразу за стінкою. А я ж лише один раз не встигла притримати для неї ліфт.

— Весело, — якось сумно сказав він.

— Ходімо сядемо, бо я така втомлена, — провівши Марка до вітальні, я розляглась на дивані. Він же скромно сів на м‘яке крісло і поводився так, ніби прийшов до директора школи, який буде відчитувати неслухняного учня. Між нами знову з‘явилось якесь напружене мовчання.

Ми з Марком ніколи не були парою, ми не зустрічались…але і дружніми наші стосунки назвати було теж складно. Він був мені більше, ніж просто другом, проте якихось явних почуттів не було. А от у Марка напевно були. Хоча я не берусь говорити точно. Він часто проявляв до мене якусь особливу увагу, проте не вимагав більшого. Але й цього більшого я і не потребувала. Хоча у селі нам всі вже давно напророкували весілля і діточок як на небі зірочок.

— І як там Америка? — запитала я, втомлено потерши очі пальцями, бо починало страшенно хилити в сон.

— Нудно, — засміявся Марко і трохи розслабився, відкинувшись на спинку крісла, — я думав, що просто здурію там. Це зовсім не те життя, до якого я звик. Взагалі не розумію, для чого батько забрав мене з собою. Хоча я не можу його засуджувати.

— Це зрозуміло…— сумно відповіла я, — навіть я не можу повірити досі, що її немає. Хоча минуло вже так багато часу і ми практично не були знайомі.

Чотири роки тому життя Марка перевернулось з ніг на голову, бо його мама раптово захворіла і дуже швидко згасла. Це було потрясіння для всього села, а особливо для його батька. Все те, що вони будували і планували в мить розбилося. Проте їхнє захоплення тюльпанами було надзвичайним і в той же рік батька запросили працювати в одну американську фірму, щоб там так само виростити неймовірної краси квіти. Він нероздумуючи погодився, але захотів, щоб Марко поїхав разом з ним. Тому вже стільки часу ми й не бачились, лише деколи зідзвонювались по відеозв‘язку. 

— Вибач, що все відбувається саме так, — я підвелась з лежачого положення і сіла ближче до Марка, — просто це було дуже неочікувано, я поняття не мала, що ти можеш приїхати і ось так з‘явитись. Якби ти хоч попередив, я можливо б підготувалась до зустрічі краще. І не випила б стільки вина, — я засміялась.

— Це все компенсувалось твоїм ляпасом, — він теж засміявся, — але вибач, я трохи переборщив із різкістю появи.

— Ну зате все вийшло як завжди весело, — я опустила голову на руку, впершись ліктем об коліно і ставши ще ближче до Марка.

Він дуже довго дивися на мене, ніби вивчав або аналізував, як я постаріла за ці роки. Я ж була така втомлена, що вже не могла нормально фокусувати погляд. Марко підніс свою руку і легенько провів пальцями по моїй щоці. Від такого жесту по спині пробіглось купа мурах, а тіло чомусь ще більше розслабилось.

— Я так скучив за тобою…— прошепотів Марко.

Не відриваючи погляду від очей, він заправив волосся мені спочатку за одне вухо, потім за інше. Після цього легенько провів по контуру мого обличчя, зупинившись на підборідді. Легенько тримаючи його, він довго дився на губи і я вже подумки налаштовувала себе на поцілунок, але Марко так само легенько відпустив мене і запустив руку свої кучері.

— Ти дуже гарна. Ще гарніша, ніж була тоді, коли ми бачились останнього разу.

— Дякую, — трохи розгублено відповіла я, — і це все? — було трохи ніяково, бо я справді сподівалась на поцілунок.

— А що ще? — хлопець знизив плечима, — ну і від тебе ще тхне алкоголем, — він засміявся, а я жбурнула в нього подушкою.

Ще трохи поговоривши, я сказала, що варто іти спати. До мого вранішнього підйому залишалось трохи менше чотирьох годин і я хотіла викорстати хоча б їх. Постеливши Марку на дивані, я попленталась до своєї спальні. Як тільки голова торкнулась до подушки, свідомість поринула у бажаний сон без сновидінь.

Будильник заволав занадто рано, ніж я очікувала. Прикривши очі долонями, я сто разів насварила себе за те, що вчора випила цілу пляшку вина, за те що не прийшла додому вчасно і не лягла спати об одинадцятій вечора. Важко підвівшись з ліжка, попрямувала до ванни, але там вже було зайнято. Марко звик завжди вставати надто рано, так ще й займати ванну на мільйон годин. Але коли я заглянула до вітальні, то приємним здивуванням було те, що все було вже прибрано і лише подушка та коцик гарно лежали на кріслі.

— Я і таке вмію теж, — почулося позаду і я обернулась.

— Це що ти? — я витріщилась на нього і майже відкрила рота, бо переді мною стояв не мій кучерявий Марко, а якийсь невідомий чоловік з ідеально зачесаним волоссям.

— Ти звикнеш, — він провів рукою по голові, — я спочатку теж довго не усвідомлював, що це я.

— Але ж…для чого? — розгублено запитала, — тобі гарніше з вільним волоссям.