Пролог

Просто уявіть! Новий рік або Різдво, незалежно від того, коли ви його святкуєте. Сьомого січня або двадцять п'ятого грудня. Ви знову маленька дитина. Ви знову вірите в чудеса. У повітрі витає запах мандаринів, свіжої ялинки і снігу. Багато снігу! Боїшся навіть вийти на вулицю, адже знаєш, що якщо вийдеш – заходити не захочеться. По телевізору йдуть новорічні передачі. У кожній рекламі тобі бажають гарного настрою і піднімають твій святковий дух. А після цього кажуть – До нового року залишилося... ПАРУ ГОДИН! І ти такий радісний і веселий. У тебе немає ні найменшої смутку на душі. Ти прекрасно знаєш, що сьогодні будуть салюти, подарунки від Діда Мороза або ж Санта Клауса. Адже те, як люди в усьому світі його називають, не так вже й важливо. Важливіше ж те, що люди з усього світу в нього вірять. І щороку чекають. Батьки готують салати і накривають столи. Кожен як може, адже це – традиція. Так проходить весь день, але це важливо... Адже ось воно! Диво! Увечері ти сідаєш за стіл, заставлений всілякою смачною їжею. П'єш газовану воду або сік, адже алкоголь тобі ще не можна. Ви проводжаєте старий рік. Згадуючи все хороше, що було з вами. І забуваєте все погане, що так чи інакше – вже в минулому! І ось... На годиннику дванадцята ніч. Б'ють куранти і всі кричать ура! Ви п'єте за Новий Рік, який настав, і чуєте перші салюти. Тоді ви швидко заїдаєте нарізкою сиру, ковбаси і бігом виходите на балкон або у двір, або просто на вулицю. Через морози вам щипає обличчя. З неба рясно сипле сніг і падає на землю, залишаючись таї надовго. І на тлі білих пластівців ви бачите... Те. Заради чого ви чекали цей день, це свято. Салюти! З вікон сусідів горять бенгальські вогні. У них ви бачите світло і радість і розумієте. Ось він – НОВИЙ РІК!! Від радості ви підбігаєте до ялинки або сосни, адже знову ж таки не важливо, що це. Головне ж – подарунки! Хто що хоче. Хочеш книги, хочеш іграшки, а може ти хочеш цукерки?! А може все разом! Або щось одне? Так ні ж – забирай все! І ти розумієш, що це те, заради чого ти чекав це свято. Це твоя дитяча мрія, твої дитячі бажання і твоя дитяча радість. Яка дуже швидко минає. Яку хочеться залишити, затриматися в ній, хоч на мить. Адже вона швидкоплинна. І роки минають. Ти дорослішаєш. Починається доросле життя. Власні діти, яким ти тепер даруєш те, що колись дарували тобі. Але іноді ж хочеться повернутися. Повернутися в СВОЄ минуле, своє дитинство і забути про негатив навколо. Так давайте разом. З цією розповіддю! З головним героєм – Тео. Життя якого змінилося після одного телефонного дзвінка. З червоного телефону. У червоній телефонній будці. У часи червоного місяця в червоному від місячного світла Лондоні і в червоному пальто. Занадто багато червоного? Але ж не цей колір щастя? Колір свята і новорічного настрою. І так! Місце дії – Лондон. Холодної і сніжної зими. Напередодні нового року. У червону пору місяця. У червоній лондонській будці. У повністю червоному вбранні. Історія Тео Річардса і його родини починається тут. І... зараз.