Розділ 25. Спокуса помсти

   Ранок у Парижі видався сірим, затягнутим низькими хмарами, які, здавалося, тиснули на дахи будівель, обіцяючи неминучу зливу. Для Діани цей ранок почався не з кави, а з тиші, що дзвеніла у вухах. Вона стояла перед дзеркалом у своїй спальні, дивлячись на жінку, яку ледь упізнавала.

   На ній був костюм Scarlet, її власне творіння, обладунок із графітового кашеміру, який сидів на ній як друга шкіра. Вона ретельно підводила очі, намагаючись приховати сліди безсонної ночі. Кожен штрих олівця був як нанесення бойового розфарбування. Сьогодні вона мала перестати бути жертвою обставин і стати їхнім творцем.

   Марк увійшов до кімнати без стуку. Він був уже повністю готовий, холодний, зібраний, у бездоганному темно-синьому костюмі. Він мовчки встав позаду неї, дивлячись на її відображення.

 - Ти виглядаєш як королева, що йде на страту, - тихо сказав він. - Тільки страченою сьогодні будеш не ти.

 - Я почуваюся так, ніби йду вбивати частину самої себе, Марку, - Діана обернулася. - П'ятнадцять років я дивилася на цю людину як на бога. Я прощала йому холодність, я шукала його схвалення. А сьогодні я вирву у нього серце на очах у всього Парижа.

   Марк підійшов ближче і взяв її за підборіддя. Його пальці були сухими і гарячими.

 - Це не вбивство, Діано. Це хірургічна операція. Ми видаляємо пухлину, яка пожирає твоє майбутнє. Якщо ти здригнешся, він відчує слабкість і розірве тебе. У Філіпа немає жалю. Не даруй його йому.

   Дорога до Le Meurice зайняла вічність. За вікнами лімузина миготіло місто, яке Діана колись любила, але яке тепер здавалося їй декорацією до грандіозного спектаклю брехні. Вона стискала в руках папку з документами, ті самі аркуші, які вчора вкрала з сейфа батька. Папір здавався їй розпеченим.

 - Ти розумієш, що преса вчепиться в це мертвою хваткою? - запитав Марк, дивлячись на свій телефон, де нескінченно вискакували сповіщення. - Вони вже знають, що відбувається щось екстраординарне. Скарді під арештом, акції Дельмара падають. Твій батько скликав цю конференцію, щоб зробити гарну міну при поганій грі. Він назве нас зрадниками.

 - Нехай називає, - Діана гірко усміхнулася. – Зрада, це сімейна риса Дельмарів. Я просто повертаю йому борг із відсотками.

   Вона відчувала, як усередині закипає дивне почуття. Це не була просто лють. Це була спокуса, темна, в’язка спокуса помсти. Вона раптом зрозуміла, чому Марк жив цим стільки років. Це почуття дає ілюзію абсолютного контролю. Вперше в житті не вона залежала від рішень батька, а його доля висіла на кінчику її язика.

   Готель зустрів їх спалахами камер. Охорона Марка працювала бездоганно, створюючи живий коридор крізь натовп оскаженілих репортерів. Діана йшла, не дивлячись по сторонах. Вона чула вигуки свого імені, запитання про пожежу, про Марка, про Скарді. Але вона була зосереджена на одному — на дверях конференц-залу.

   Коли вони увійшли, Філіп Дельмар уже був на трибуні. Він виглядав старшим, ніж учора. Його обличчя було блідим, під очима залягли глибокі тіні, але в його позі все ще читалася та сама зарозумілість, яка була його фірмовим знаком.

 - ...і я клянуся, що Дельмар Груп вистоїть! - гримів його голос, посилений динаміками. - Ми знайдемо нових партнерів, ми очистимо своє ім'я від брудних інсинуацій рейдерів типу пана Россмана!

   У цей момент його погляд упав на Діану. Він осікся. Тиша в залі стала абсолютною, що порушувалася лише стрекотом затворів камер. Сотні людей дивилися на це протистояння.

   Діана повільно пішла центральним проходом. Стук її підборів по паркету віддавався у вухах як удари молота. Вона не зупинилася, поки не дійшла до першого ряду. Вона не сіла. Вона взяла мікрофон зі столика президії і піднялася на подіум, ставши поруч із батьком. Філіп спробував перехопити ініціативу.

 - Діано, дитинко, ти вчасно. Скажи цим людям, що твій чоловік...

 - Мій чоловік, єдина людина в цьому залі, яка не намагалася мене продати, - перебила вона його. Її голос був позбавлений емоцій, він був холодним і ріжучим, як скальпель.

   Зал ахнув. Філіп зробив крок назад, хапаючись за трибуну.

 - Про що ти говориш? Ти мариш!

 - Я говорю про угоду зі Скарді, тату, - Діана розкрила папку. - Я говорю про додаток до контракту, де ти закладаєш мої авторські права на Scarlet в обмін на списання твоїх боргів у казино Макао. Я говорю про те, як ти платив інженерам на верфі «Зеніт», щоб вони мовчали про несправні троси п'ятнадцять років тому.

   Вона почала зачитувати документи. Дати, суми, імена. З кожною секундою обличчя Філіпа змінювалося. Спочатку це був гнів, потім невіра, і нарешті тваринний жах. Він дивився на свою дочку і бачив у ній не свою дитину, а свого ката.

 - Ти знищив життя родини Марка, - продовжувала Діана, повертаючись до залу. - Ти планував знищити мою мрію. Ти використовував нас усіх як декорації для свого его. Але сьогодні сценарії змінюються. З цього моменту я офіційно оголошую про розрив усіх ділових відносин із Філіпом Дельмаром. Рада директорів уже отримала повідомлення. Контрольний пакет акцій переходить до «Rossman-Delmar Luxury Group».

   Філіп Дельмар спробував щось сказати, його губи ворушилися, але звуку не було. Він виглядав як викинута на берег риба. У цей момент Діана відчула ту саму спокусу помсти у всій її лякаючій повноті. Вона бачила, як людина, яка здавалася їй гігантом, перетворюється на нікчему. І це приносило їй дику, майже фізичну насолоду.

 - Ти просив мене бути Дельмаром, тату, - прошепотіла вона, щоб це чув тільки він. - Вітаю. Сьогодні я справжній Дельмар з усіх. Я забрала у тебе все, як ти забирав у інших.

   Вона поклала мікрофон на трибуну і зійшла вниз. Марк чекав на неї біля виходу. Він дивився на неї з виразом, у якому змішалися захоплення і глибока тривога. Він бачив, що помста зробила з нею. Вона не просто перемогла, вона переродилася в дещо, що навіть йому було важко контролювати.