Розділ 24. Точка неповернення

   Ніч після візиту Діани до маєтку батька не принесла спокою, але принесла холодну, ріжучу ясність. Пентхаус Марка, який раніше здавався Діані ареною для їхніх психологічних двобоїв, раптово трансформувався. Зникла ніяковість, зникло удавання. Тепер це був простір двох змовників, які спалили за собою всі мости. Точка неповернення була пройдена в той момент, коли Діана поклала на стіл Марка вкрадені документи.

   Марк не спав. Він сидів у своєму кабінеті, оточений мерехтінням моніторів, які виводили графіки котирувань, потоки новин і зашифровані звіти його служби безпеки. Коли Діана увійшла до нього о третій годині ночі, несучи дві чашки міцної кави, він навіть не підвів голови, але його плечі помітно розслабилися.

 - Ти розумієш, що після того, як ми використаємо ці коди, шляху назад до імені Дельмар для тебе не буде? - запитав він, приймаючи каву. Його голос був хрипким від втоми, але очі горіли тим самим гарячковим блиском, який Діана бачила під час відновлення колекції.

 - Це ім’я давно перестало бути моїм, - Діана сіла в крісло навпроти нього, підібгавши ноги. На ній була його чоловіча сорочка, і в цьому жесті було більше інтимності, ніж у будь-якій їхній минулій близькості. - Мій батько стер його сам, коли вирішив, що я товар. Тепер я хочу тільки одного: щоб те, що я створила, належало мені. І тобі. Як частині нашого... - вона завагалася, підбираючи слово.

 - Союзу, - закінчив за неї Марк. - Тепер це не просто шлюб за розрахунком. Це злиття систем. Твій креативний капітал і моя фінансова міць проти їхньої брехні.

   Марк розгорнув до неї монітор. Там була схема активів «Дельмар Груп», що нагадувала складну павутину.

 - Твій батько вивів сімдесят мільйонів євро на рахунки в Ліхтенштейні. Він планував оголосити Scarlet банкрутом одразу після твого показу, списати борги, а потім через Скарді викупити бренд за безцінь. Але він не врахував, що ми завдамо удару першими. Ми не будемо банкрутувати компанію. Ми викупимо його особисті борги у банків-кредиторів, використовуючи ті самі швейцарські коди, які ти знайшла.

 - Ти хочеш зробити його своїм боржником? - Діана подалася вперед.

 - Ні. Я хочу забрати у нього все, включно з правом голосу. Ми переведемо контрольний пакет акцій на твоє ім’я, Діано. Ти станеш главою холдингу. А я... я буду твоїм щитом у раді директорів. Ми створимо «Rossman-Delmar Luxury Group». Це буде імперія, яку не зможе похитнути ніхто.

   Діана дивилася на схему і розуміла масштаб його задуму. Марк не просто мстився. Він будував новий світ на руїнах старого. Але найбільш вражаючим було те, що він пропонував їй головну роль.

 - Чому ти довіряєш мені це, Марку? Після всього, що було? Ти ж міг просто забрати все собі. Додаток №7-Б давав тобі таку владу.

   Марк нарешті підвів погляд. Він довго дивився на неї, і в цьому погляді не було хижака. Була втома людини, яка занадто довго була сама.

 - Тому що помста наодинці, це просто вбивство. А перемога разом, це майбутнє. Я втомився воювати з тобою, Діано. Я хочу воювати з тобою проти них. Ти показала мені, що таке вірність, коли прийшла до мене з цими паперами, ризикуючи всім. Тепер моя черга показати тобі, що таке партнерство.

   У цей момент у кабінеті щось змінилося. Повітря перестало бути наелектризованим агресією. Це була тиша порозуміння. Діана підійшла до нього і поклала руку на його долоню, що лежала на комп’ютерній миші.

 - Тоді навчи мене, Марку. Навчи мене бути такою ж нещадною, як ти. Тому що завтра, коли ми вийдемо в світ як команда, вони не повинні побачити в моїх очах ні краплі сумніву.

   Наступні кілька годин вони провели, розбираючи деталі. Діана вникала в структуру офшорів, училася розуміти мову цифр так само добре, як мову тканин. Марк пояснював їй механіку ворожого поглинання, яке вони перетворювали на сімейне порятунок.

 - Слухай уважно, - Марк вивів на екран список акціонерів. - Ці троє старі друзі твого батька. Вони вагаються. Завтра вранці ти маєш зустрітися з ними. Не я. Вони бояться мене, вони вважають мене м’ясником. Але вони люблять тебе. Ти спадкоємиця, яка рятує сімейну справу від божевілля батька.

 - Я повинна буду брехати їм? - тихо запитала Діана.

 - Ні. Ти скажеш їм правду. Філіп Дельмар з’їхав з глузду і зрадив компанію, зв’язавшись зі Скарді. Ти покажеш їм документи. Ти запропонуєш їм стабільність під моїм управлінням. Це не брехня, це позиціонування.

   Діана кивнула. Вона відчувала, як усередині неї прокидається щось нове, холодний, розрахунковий азарт. Вона завжди думала, що вона художниця, але зараз вона розуміла, що в ній тече кров Дельмарів, тих самих людей, які будували імперії. Тільки тепер вона спрямовувала цю силу не на руйнування, а на захист своєї справи.

   Коли план був готовий, вони вийшли на терасу. Нічний Париж лежав біля їхніх ніг, сяючи міріадами вогнів. Вітер тріпав поли сорочки Діани, і вона мерзлякувато зщулилася. Марк тут же підійшов ззаду, обіймаючи її і зігріваючи своїм теплом.

 - Ти боїшся? - запитав він біля самого її вуха.

 - Боюся, що якщо ми програємо, у нас не залишиться нічого, крім одне одного. А ми все ще не знаємо, чи достатньо цього.

   Марк розвернув її до себе. Його обличчя було зовсім поруч.

 - Цього більше, ніж достатньо, Діано. Ті, у кого є все, часто не мають нікого. У нас є мета. І у нас є цей дивний, болісний зв’язок, який виявився міцнішим за будь-який метал.

   Він поцілував її, повільно, глибоко, з якоюсь новою, відчайдушною ніжністю. Це не було схоже на лють їхніх минулих зіткнень. Це було визнання. Поцілунок двох людей, які знайшли одне одного в епіцентрі катастрофи. Діана відповіла з тією ж силою, відчуваючи, як стіни між ними остаточно руйнуються. Точка неповернення була пройдена не тільки в справах, а й у їхніх душах.

   Ранок зустрів їх дзвінками та повідомленнями. Преса ще смакувала тріумф Scarlet, але в ділових колах уже поповзли чутки про дивні рухи акцій «Дельмар Груп». Марк був у своїй стихії. Він роздавав вказівки своїм брокерам, одночасно перевіряючи звіти про безпеку.