Розділ 17. Ціна правди

   Повернення з Монако до Парижа було схожим на падіння в крижану ополонку. Блакитне небо і шепіт прибою змінилися сталевим маревом французької столиці та нескінченними гудками автомобілів. Якщо на віллі «La Falaise» Діана ще могла вірити в те, що їхня пристрасть із Марком здатна переплавити минуле, то тут, у пентхаусі, завішаному творами сучасного мистецтва, реальність знову пред’явила свої права.

   Марк одразу після прильоту зник у своєму кабінеті. Його автономний режим закінчився в ту секунду, коли він ступив на борт літака. Він знову став Россманом, людиною, чиї очі дивляться крізь людей, оцінюючи їхню ліквідність. Діана ж почувалася дивно: її тіло все ще пам’ятало його дотики, але розум уже почав зводити барикади. У цьому домі тиша завжди була передвісником бурі.

   Діана не могла знайти спокою. Підготовка до показу йшла на повну силу, Софі надсилала звіти кожні тридцять хвилин, але щось усередині Діани не давало їй зосередитися на шовку та голках. Слова Марка на пляжі про те, що його план усе ще в силі, зуділи в її голові, як застрягла скалка.

   Вона знала, що Марк зберігає всі важливі документи у своєму домашньому сейфі, прихованому за фальш-панеллю в бібліотеці. Раніше вона і не думала туди зазирати, це здавалося нижчим за її гідність. Але зараз, коли на кону стояло не просто ательє, а її право довіряти людині, з якою вона ділила ліжко, гідність відступила перед інстинктом самозбереження.

   Бібліотека зустріла її запахом старої шкіри та тишею. Марк поїхав на екстрену зустріч з акціонерами, і в неї було близько двох годин. Діана підійшла до стелажа, де зберігалися рідкісні видання з економіки. Вона пам’ятала, як одного разу бачила, куди він натискав. Легке клацання і частина полиць відійшла вбік, відкриваючи сталеві дверцята.

   Їй не потрібно було підбирати код. Вона просто ввела дату їхнього весілля. Це був ризик, насмішка над романтикою, але замок піскнув і відчинився. Діана відчула, як її серце завмерло. Усередині лежали папки, акуратно промарковані. Вона швидко гортала їх: «Активи Дельмар», «Ліквідація - Етап 4», «Злиття». І нарешті, папка без назви, із сірого цупкого паперу.

   Усередині папки лежав додаток до їхнього шлюбного контракту, який вона ніколи не бачила. Це був додаток №7-Б, датований днем їхніх заручин. Діана почала читати, і літери попливли у неї перед очима.

   Це не був просто контракт про союз. Це була юридична схема передачі прав власності. Згідно з документом, шлюб із Діаною Дельмар був обов’язковою умовою для активації прихованого пункту в заповіті її власного діда. Пункту, про який Діана навіть не підозрювала.

   Її дід, побоюючись безладності її батька, заклав умову: контрольний пакет акцій «Дельмар Холдинг» переходить у володіння чоловіка Діани в той день, коли компанія офіційно визнається банкрутом або піддається рейдерському захопленню, за умови, що шлюб триває не менше шести місяців.

   Діана опустилася на підлогу просто біля відчиненого сейфа. Сторінки тремтіли в її руках.

 - Так ось чому ти так поспішав... - прошепотіла вона в порожнечу бібліотеки.

   Марку не потрібна була Діана як дружина. Йому навіть не потрібна була її лояльність. Йому потрібен був час. Шість місяців формального шлюбу, щоб у той момент, коли він сам же доведе її батька до краху, всі активи родини Дельмар юридично стеклися до нього. Вона була не просто трофеєм. Вона була юридичним шлюзом. Останнім ключем до остаточного знищення її спадщини.

   Але найстрашнішим був останній аркуш. Там був графік. Марк планував оголосити про банкрутство «Дельмар Груп» рівно через три дні після показу Діани. Показ мав стати золотою ширмою, грандіозним відволіканням уваги, щоб ринок не помітив підготовки до поглинання.

   Діана сиділа на холодній підлозі, і в її свідомості вибудовувалася страшна хронологія. Кожне його добре слово, кожен жест допомоги у Версалі, кожна секунда ніжності в Монако, усе це мало ціну. Він допомагав їй урятувати колекцію не тому, що цінував її талант, а тому, що показ «Scarlet» мав стати лебединою піснею дому Дельмар. Гучним акордом перед тим, як завіса опуститься назавжди.

   Він захищав її від Елени та батька тільки тому, що будь-яка дестабілізація їхнього шлюбу до закінчення терміну в шість місяців могла зірвати його план. Вона була активом під охороною, а не коханою жінкою.

 - Як ти міг... - вона закрила обличчя руками, відчуваючи, як усередині щось остаточно і безповоротно ламається. - Ти дозволив мені повірити, що ми на одному боці.

   У цей момент у передпокої почулися кроки. Діана не встигла зачинити сейф. Вона навіть не спробувала встати. Вона продовжувала сидіти на підлозі з сірими аркушами в руках, коли двері бібліотеки відчинилися і до кімнати увійшов Марк.

   Він завмер на порозі. Його погляд миттєво оцінив ситуацію: відчинений сейф, папка на колінах Діани, її мертвотно-бліде обличчя. На його обличчі не відобразилося ні провини, ні переляку. Тільки секундна досада, яка тут же змінилася звичною маскою холодного спокою.

 - Ти не повинна була туди лізти, Діано, - сказав він, зачиняючи за собою двері. Його голос був рівним, позбавленим будь-яких емоцій. - Ти завжди вирізнялася надмірною цікавістю.

 - Цікавістю? - Діана схопилася, кидаючи папери йому в обличчя. Аркуші розлетілися кімнатою, як білі птахи з підбитими крилами. - Ти називаєш це цікавістю? Ти використав мене як юридичну лазівку! Ти спав зі мною, знаючи, що через три дні після мого тріумфу ти знищиш усе, що належало моїй родині!

   Марк навіть не здригнувся. Він повільно підійшов до одного з листків і підняв його.

 - Я ніколи не приховував, що моя мета, це відплата, Діано. Твій батько знищив мою родину саме так: юридично бездоганно і морально потворно. Я лише повертаю борг.

 - Але я не мій батько! - вигукнула вона, і її голос зірвався на ридання. - Ти дивився мені в очі в Монако. Ти цілував мене... Це теж було частиною Додатка №7-Б? Ти мав задовольняти актив, щоб він не втік раніше терміну?