Розділ 16. Вікенд у Монако

   Шум Парижа, просочений гаром і гулом швейних машин, залишився далеко позаду, відрізаний герметичним люком приватного джета. Коли літак торкнувся злітної смуги в Ніцці, Діана почувалася так, ніби її витягли з центрифуги. Свідомість усе ще фіксувала фантомні звуки: стрекіт голок, шипіння пари й різкий голос Марка, що віддає накази. Але тут, на Лазуровому Березі, повітря було іншим: густим, солоним і зухвало спокійним.

   Марк мовчав усю дорогу від аеропорту до Монте-Карло. Він керував відкритим Bentley сам, відмовившись від водія. Вітер куйовдив його волосся, і Діана вперше помітила в куточках його очей зморшки втоми, які не могла приховати навіть його звична маска непроникності. Вони в’їхали на територію закритої вілли «La Falaise», розташованої на самому краю скелі. Тут не було папараці, не було шпигунів її батька, тільки нескінченна синява Середземного моря і шум прибою, що розбивався об каміння десь далеко внизу.

   Вілла зустріла їх прохолодою білого мармуру й ароматом квітучих лимонів. Марк кинув ключі на столик у холі й повернувся до Діани. Вона виглядала тендітною у своєму простому лляному костюмі, бліда, з темними колами під очима, але в її поставі все ще відчувалася та сталь, яку вони разом кували у Версалі.

 - Тут тебе ніхто не потурбує, - сказав він, і його голос у порожньому будинку прозвучав незвично м’яко. - Телефон залиш мені. Твоя команда знає, що робити. Наступні сорок вісім годин «Scarlet» існує в автономному режимі. А ти... ти повинна згадати, як це просто дихати.

 - Я не впевнена, що пам’ятаю, Марку, - Діана підійшла до панорамного вікна. Море здавалося занадто спокійним, майже фальшивим після того пекла, через яке вони пройшли. - Здається, якщо я зупинюся, я просто розсиплюся на частини.

   Марк підійшов ззаду, але не торкнувся її. Вона відчувала його тепло, його важку присутність, яка за тиждень стала їй необхідною, як кисень.

 - Тоді не зупиняйся. Але зміни темп. Іди прийми ванну, поспи. Увечері повечеряємо на терасі. Жодних розмов про бізнес, про підпали чи про твого батька. Це мій наказ.

   Діана усміхнулася, не обертаючись.

 - Ти не можеш перестати віддавати накази навіть тут?

 - Це єдиний спосіб змусити тебе подбати про себе.

   Вона пішла у відведену їй спальню, величезну кімнату в бірюзових тонах, де ліжко здавалося м’якою хмарою. Занурившись у гарячу воду з оліями, Діана заплющила очі. Перед внутрішнім зором усе ще танцювали червоні клапті тканини. Але поступово тепло води й тиша будинку почали робити свою справу. Вона провалилася у важкий, глибокий сон без сновидінь, перший за довгі тижні.

   Коли вона прокинулася, сонце вже схилялося до заходу, забарвлюючи небо в неймовірні відтінки рожевого й золотого. Діана обрала легку сукню з найтоншого шовку кольору морської піни. Вона не одягла прикрас, навіть рубінову троянду Марка залишила в шкатулці. Їй хотілося почуватися легкою, майже невагомою.

   Марк чекав на неї на терасі. Стіл був накритий на двох: мінімум столових приборів, біле вино в запотілому відерці й свічки, полум’я яких ледь трепетало на вітрі. Марк змінив сувору сорочку на м’який кашеміровий джемпер темного кольору. У цьому світлі він виглядав молодшим і... доступнішим.

 - Ти проспала шість годин, - зауважив він, наповнюючи келихи. - Я вже почав думати, чи не викликати лікаря.

 - Мені просто потрібно було відключитися, - вона сіла навпроти, вдихаючи аромат смажених морепродуктів. - Тут так тихо, що я чую власні думки. І, зізнатися, вони мене лякають.

 - Про що вони?

 - Про те, що сталося між нами у Версалі. Там, серед диму й уривків тканини, все здавалося логічним. Ми були союзниками. Але тепер, коли загроза далеко... хто ми одне одному, Марку?

   Марк завмер із келихом у руці. Його погляд став глибоким, вивчаючим.

 - Ти хочеш юридичну відповідь чи чесну?

 - Чесну. Юридичну я читала в нашому контракті.

 - Чесна відповідь у тому, що я сам не знаю, - він зробив ковток вина, не зводячи з неї очей. - Я планував цей шлюб роками. Я прорахував кожен твій крок, кожну твою можливу реакцію. Я знав, як змусити тебе ненавидіти мене, і як змусити тебе потребувати мене. Але я не врахував одного, що я сам почну потребувати тебе. Не як інструменту помсти, а як людини, яка... чорт, Діано, ти єдина, хто не боїться дивитися мені в очі, коли я в люті.

   Діана відчула, як по шкірі пробігли мурашки. Це було зізнання, якого вона не очікувала почути.

 - Значить, план пішов не за сценарієм?

 - Він згорів разом із твоїм ательє, - Марк криво усміхнувся. - Тепер ми пишемо нову історію на попелищі.

   Після вечері вони довго сиділи на шезлонгах, дивлячись на вогні яхт у бухті. Вино розв’язало язики й послабило пильність. Діана відчувала, як напруга останніх днів трансформується в щось інше, в електрику, яка вібрувала між ними в густому нічному повітрі.

 - Розкажи мені про свою матір, - тихо попросила вона. - У Версалі ти сказав, що вона навчила тебе шити.

   Марк помовчав, дивлячись у темряву моря.

 - Вона була занадто ніжною для цього світу. І занадто сильно кохала мого батька. Коли твій батько знищив його репутацію і збанкрутував компанію, вона не витримала ганьби. Вона не просто втратила гроші, Діано. Вона втратила віру в те, що світ може бути справедливим. Я дивився, як вона в’яне, перетворюючись на тінь. І тоді я пообіцяв собі, що ніколи не буду слабким. І що Дельмари відчують ту саму порожнечу, яку відчували ми.

 - І тепер, коли я перед тобою... ти відчуваєш задоволення?

   Діана підійшла до перил тераси, підставляючи обличчя солоному вітру. Марк встав і підійшов до неї. Він зупинився так близько, що вона могла чути його нерівне дихання.

 - Ні. В тому-то й проблема. Дивлячись на тебе, я не бачу твого батька. Я бачу жінку, яка створила шедевр з уламків. І я відчуваю... - він запнувся, і його рука мимоволі торкнулася її плеча, ковзаючи вниз по оголеній руці.