Розділ 15. Пліч-о-пліч

   Маєток Марка у Версалі завжди здавався Діані не житловим будинком, а величним надгробком минулим епохам. Холодне світло місяця відбивалося в ідеально підстрижених живоплотах, а тиша парку була настільки щільною, що здавалася відчутною на дотик. Але цієї ночі маєток ожив, здригнувшись від нехарактерного для нього шуму. Лімузин Марка промчав гравійною доріжкою, і Діана, дивлячись у вікно, побачила, що західне крило маєтку, стара картинна галерея з величезними склепінчастими вікнами, залита сліпучим, майже хірургічним світлом.

 - Ходімо, - голос Марка вивів її із заціпеніння. Він не став чекати, поки водій відчинить двері. Він сам вийшов, обійшов машину і взяв Діану за руку. Його хватка була сухою, гарячою і владною. - У нас немає часу на траур за згорілим минулим. Ми створимо майбутнє тут.

   Коли вони увійшли всередину галереї, Діана застигла на порозі. Ще вчора тут висіли полотна голландських майстрів, а повітря пахло старим лаком і пилом віків. Тепер же простір нагадував футуристичний цех. Десятки людей у сірих комбінезонах із логотипом «Rossman Security» монтували освітлювальні щогли. Електрики з божевільною швидкістю прокладали кабелі в гофрах, під’єднуючи ряди новеньких промислових швейних машин Juki та Brother. Діана знала, що дістати таку кількість обладнання в Парижі за три години було фізично неможливо для будь-якої смертної людини. Для будь-кого, крім Марка.

 - Марку... це безумство, - прошепотіла вона, вдихаючи запах свіжого повітря і мастила. - Ти перевіз усе ательє за дві години?

 - Я перевіз те, що можна купити за гроші, - відповів він, знімаючи свій піджак із вовни та недбало кидаючи його на антикварний стілець. - Твоє завдання, вкласти сюди те, що купити не можна. Софі вже тут. Твої найкращі швачки отримали по десять тисяч євро авансу тільки за те, що погодилися працювати тиждень майже без сну. Вони чекають на твої вказівки.

   Діана побачила Софі, яка в далекому кінці залу схилилася над величезним розкрійним столом. Та виглядала так, ніби щойно вийшла з епіцентру вибуху, але її руки працювали чітко і впевнено. Побачивши Діану, вона лише кивнула, не перериваючи процесу.

 - Але тканини, Марку... Тканини знищені. Шовк «Rosso Corsa» виготовляли під замовлення в Ліоні три місяці! - відчай знову почав підступати до горла Діани.

 - Дивись туди, - Марк указав на ряд герметичних контейнерів, які щойно завезли на гідравлічних візках. - Це резервний фонд моєї родини. Моя мати була колекціонером тканин. Там лежить шовк, який не виробляється вже п’ятдесят років. Він щільніший, він важчий, він... благородніший. Якщо ти зможеш приборкати його, ця колекція стане великою.

   Наступні сорок вісім годин перетворилися на один нескінченний, гарячковий акт творіння. Діана перестала відчувати час. Вона жила в ритмі стукоту голок, шипіння парогенераторів і різких клацань кравецьких ножиць. Але найдивовижнішим у цьому хаосі була присутність Марка.

   Він не поїхав у свій скляний офіс. Він не займався злиттями та поглинаннями. Голова корпорації, чия присутність на біржі змушувала котирування коливатися, закотив рукави сорочки, зняв золоті запонки і... почав працювати.

   Спочатку Діана думала, що це лише жест, спроба контролювати її процес. Але до півночі першого дня вона побачила його біля розкрійного столу. Він допомагав Софі натягувати важкий, як кольчуга, антикварний атлас. Його рухи були точними, позбавленими метушні. Він розумів фізику тканини, розумів, як вона має лягати на зріз.

 - Ти тримаєш ножиці так, ніби це скальпель, - зауважила Діана, підходячи до нього. Її пальці були забруднені крейдою, а волосся вибилося з пучка.

   Марк не підняв голови. Він акуратно притискав лекало важким сталевим вантажем.

 - Моя мати була донькою кравця з Мілана. До того, як твій батько перетворив життя моїх батьків на попіл, вона сама конструювала своє вбрання. Я провів дитинство, повзаючи під її столом і збираючи уривки ниток. Я знаю, як влаштований шов, краще, ніж структуру будь-якого банківського кредиту.

   Це одкровення вдарило Діану сильніше, ніж звістка про пожежу. Вона дивилася на його руки, сильні, з випнутими венами, руки хижака, які зараз із дивовижною ніжністю торкалися дорогоцінного шовку. У цю мить Марк Россман перестав бути для неї пласким персонажем із таблоїдів. У ньому проступила глибина, що пахла крейдою і старими образами.

 - Значить, ти допомагаєш мені не через контракт? - тихо запитала вона.

 - Я допомагаю тобі, тому що ніхто не має права палити те, що створено талантом, - Марк нарешті подивився на неї. Його сірі очі у світлі прожекторів здавалися майже прозорими. - Твій батько думає, що вогонь, це кінець. Я хочу довести йому, що вогонь, це тільки початок загартування.

   До середини тижня галерея перетворилася на єдиний організм. Психологічна напруга була надзвичайною. Одна зі швачок не витримала і розридалася над зіпсованим швом. Діана вже була готова зірватися, але Марк підійшов до жінки, мовчки простягнув їй склянку води і сказав лише кілька слів, які змусили її витерти сльози й повернутися до роботи. У ньому була ця дивна, темна харизма лідера, який веде людей в останній бій.

   Діана бачила, як він змінюється. Його холодна відстороненість танула в жарі майстерні. Коли вони разом працювали над конструкцією ліфа для фінальної сукні, надскладною системою зі шкіри та металевих пластин, їхні пальці постійно торкалися один одного. Це не було схоже на їхні минулі зіткнення. Це було партнерство.

 - Нам потрібно більше жорсткості тут, - Діана приклала сталеву стрічку до манекена. - Але якщо ми затягнемо занадто сильно, модель не зможе дихати.

 - Використовуй принцип моста, - Марк узяв стрічку і зігнув її під кутом. - Розподіли навантаження на ребра, а не на діафрагму. Ось так.

   Він стояв за її спиною, його груди торкалися її лопаток. Діана відчувала його жар, його дихання на своїй шиї. На мить вона забула про сукні, про пожежу, про показ. Вона відчувала тільки його, чоловіка, який став її єдиною опорою на уламках її світу.