Розділ 4. Територія хижака

   Перша ніч у пентхаусі Марка Россмана минула для Діани у гарячковому напівзабутті. Вона прокинулася від того, що сонце, безцеремонно пробравшись крізь найтоншу автоматизовану вуаль штор, торкнулося її обличчя. Діана розплющила очі й не одразу зрозуміла, де перебуває. Стеля була незвично високою, ідеально гладенькою і сірою, як грозове небо. Це не був її затишний дім із ліпниною та запахом лаванди. Це була сталева фортеця на вершині світу.

   Вона підвелася на ліктях, потопаючи у простирадлах із єгипетської бавовни, які на дотик нагадували прохолодну воду. Величезне ліжко здавалося безлюдним островом посеред кімнати, позбавленої зайвих деталей. Жодних рамок із фотографіями, жодних дрібничок, тільки голий функціонал і лякаюча розкіш. Діана відкинула ковдру і встала. Її весільна сукня, кинута вчора на крісло, виглядала в ранковому світлі як скинута шкіра екзотичної змії. Вона швидко відвела від неї погляд: спогади про танець і обпікаючі руки Марка на її талії все ще змушували серце битися частіше, ніж належало.

   Її речі вже були розпаковані й розвішані в гардеробній. Марк не брехав, його люди працювали з хірургічною точністю. Кожен її костюм, кожна туфля знайшли своє місце в цьому стерильному просторі. Діана обрала шовковий халат глибокого графітового кольору, затягнула пояс тугіше і зважилася вийти за межі своєї спальні. Їй потрібно було зрозуміти, як жити в цьому місці, не стикаючись із його господарем щохвилини.

   Вийшовши в коридор, вона відчула, як прохолодне повітря клімат-контролю обдало її плечі. Пентхаус був спроектований так, щоб підкреслювати масштаб особистості його власника. Величезна вітальня, яку вона бачила мигцем учора, при денному світлі здавалася ще більш значною. Тут не було стін, лише панорамне скління, що створювало ілюзію, ніби ти літаєш над Парижем на висоті пташиного польоту.

   Далеко внизу місто жило своїм метушливим життям, але тут, нагорі, панувала тиша, що переривалася лише ледь чутним тіканням дизайнерського годинника, вмонтованого в колону з чорного мармуру. Діана пройшла до кухні. Це була зона з нержавіючої сталі та прихованих панелей. Жодної їжі напоказ, жодних запахів. Вона натиснула на одну із сенсорних кнопок кавомашини, і та відгукнулася тихим бурчанням.

 - Гарний вибір. Цей сорт привозять із приватної плантації в Ефіопії спеціально для мене.

   Діана здригнулася і обернулася. Марк сидів за довгим столом зі світлого дерева, який вона спочатку прийняла за частину декору. Перед ним лежав планшет і стопка паперів. Він уже був повністю одягнений. Білосніжна сорочка з підкоченими рукавами, що відкривали міцні передпліччя, і суворі штани. Жодних слідів учорашньої втоми. Він виглядав так, ніби прокинувся три години тому і вже встиг обвалити пару ринків.

 - Ви завжди так тихо підкрадаєтеся? - Діана взяла чашку кави, намагаючись, щоб руки не тремтіли.

 - Це мій дім, Діано. Я тут не підкрадаюся, я тут існую. Сідай, - він указав на стілець навпроти. - Нам потрібно обговорити графік.

   Діана сіла, відчуваючи, як тонкий шовк халата ледь прикриває її коліна. Вона почувалася роздягненою під його пильним, оцінюючим поглядом. Марк відклав планшет і подивився на неї. Його очі в ранковому світлі здавалися прозоро-сірими, позбавленими тепла.

 - Отже, - почав він. - О восьмій тридцять за нами приїде машина. У нас зустріч у головному офісі банку «Креді Агріколь». Тобі не потрібно говорити про цифри. Твоє завдання, бути окрасою. Посміхайся, кивай, створюй враження, що ти в захваті від нашого союзу. Після цього у тебе буде вільний час до сьомої вечора. О сьомій, благодійна вечеря у мадам Лашапель. Це важливо. Там буде вся верхівка міністерства фінансів.

 - А коли я буду працювати? - Діана поставила чашку на стіл із легким стуком. - У мене колекція, Марку. Мої швачки чекають вказівок, тканини застрягли на митниці...

 - Тканини вже на складі. Я розпорядився, - перервав він її тоном, що не терпів заперечень. - Щодо твого графіка, то ти можеш проводити в ательє час із десятої до п'ятої. Але о п'ятій п'ятнадцять ти маєш бути тут або там, де я вкажу, щоб підготуватися до вечірнього виходу.

 - П'ять годин на день? Цього замало! - обурилася вона. - Я не лялька, яку можна діставати з шафи вечорами.

 - Зараз, саме вона, - Марк подався вперед, і його аура влади заповнила простір між ними. - Послухай мене уважно, Діано. Ми купили час. Твій час коштує дорого, тому що я плачу за нього твоєю свободою від боргів. Чим швидше ми переконаємо ринок, що наш шлюб стабільний, тим швидше акції «Дельмар Груп» підуть угору. Це бізнес. Чистий, холодний бізнес. Твоє натхнення почекає.

   Діана відчула, як до горла підступає клубок люті. Вона хотіла виплеснути гарячу каву йому в обличчя, але замість цього лише сильніше стиснула чашку.

 - Ви ненавидите творчість, чи не так? Для вас усе це лише графи в таблиці.

 - Я не ненавиджу її. Я її використовую. Творчість без грошей, це просто хобі. Я роблю твоє хобі безсмертним. Йди одягайся. У тебе сорок хвилин.

   Повернувшись у свою кімнату, Діана з силою захлопнула двері. Їй хотілося кричати. Цей чоловік методично позбавляв її кисню, замінюючи його своєю присутністю. Вона підійшла до дзеркала і почала розчісувати волосся різкими, рваними рухами.

 - Спокійно, - прошепотіла вона своєму відображенню. - Це тільки початок. Ти знайдеш його слабке місце. У кожного хижака є вразлива зона під лускою.

   Вона обрала для зустрічі суворий костюм-двійку пісочного кольору. Закрита блузка, піджак, що ідеально сидів. Образ ділової жінки, яка знає собі ціну. Але, дивлячись на себе, вона розуміла, що це лише чергова маска. Під цим костюмом билося серце, яке вчора вночі зрадницьки завмирало від шепоту Марка.

   Коли вона вийшла у вітальню, Марк уже чекав на неї біля дверей. Він окинув її поглядом із голови до ніг.

 - Занадто офіційно. Додай брошку або розстебни верхній ґудзик. Ми маємо виглядати як пара, яка щойно вилізла з ліжка, а не як партнери зі злиття корпорацій, - Діана зціпила зуби, але розстебнула ґудзик. Вона відчула, як його погляд затримався на її шиї трохи довше, ніж того вимагала пристойність. - Ходімо, - кинув він, відчиняючи двері до ліфта.