Розділ 1. Золота клітка

   Ранок у Парижі почався з оманливого спокою. Золотисте світло, що пробивалося крізь високі вікна ательє в першому окрузі, лягало на паркет довгими смугами, у яких танцювали порошинки. Діана стояла перед масивним дзеркалом у важкій позолоченій рамі, але бачила не себе. Її погляд був прикутий до манекена, на якому народжувався її новий шедевр.

   Червоний шовк. Він був не просто червоним, він мав глибину крові та блиск західного сонця над Сеною. Діана провела по ньому подушечками пальців, відчуваючи майже електричне поколювання. Тканина була примхливою, живою, вона не терпіла грубості. Щоб укласти її ідеальними складками на стегнах манекена, була потрібна терплячість хірурга та чуйність коханки.

   Це боді з нової колекції «Scarlet» мало стати маніфестом її свободи. Кожне мереживо, пришите вручну, кожна тонка нитка шовку говорили про те, що Діана Дельмар більше не просто донька свого батька, а самостійна постать у світі високої моди.

   Вона потягнулася до подушечки з голками на зап’ясті, коли тишу студії порушив різкий, чужорідний звук. Двері відчинилися без стуку.

 - Діано, нам треба поговорити. Негайно.

   Голос батька, Віктора Дельмара, пролунав як удар батога. Діана здригнулася, і тонка сталева голка боляче вколола палець. Крихітна крапля крові виступила на шкірі, миттєво ввібравшись у червоний шовк. Діана нахмурилася, цей знак їй не сподобався.

 - Тату? - вона обернулася, витираючи палець серветкою. - Ти ж знаєш, я не приймаю до обіду. У мене за тиждень показ у Луврі, я буквально живу на шпильках.

   Віктор не відповів. Він пройшов у центр кімнати, і Діана вперше помітила, як сильно він змінився за ті два тижні, що вони не бачилися. Його завжди бездоганний костюм-трійка від елітних кравців Севіл-Роу сьогодні здавався пом’ятим.

   Обличчя набуло сіруватого відтінку, а мішки під очима видавали довгі безсонні ночі. Він виглядав як людина, яка щойно вийшла з палаючої будівлі й усе ще відчуває запах диму.

 - Діано, сядь, - сказав він, важко опускаючись в антикварне крісло, яке зазвичай призначалося для найбагатших клієнток.

 - Що сталося? Ти лякаєш мене. Знову проблеми з постачанням шкіри з Італії? Чи страйк на складах? - Діана намагалася говорити спокійно, але всередині вже ворухнулася холодна грудка тривоги.

 - Якби ж то... - Віктор гірко всміхнувся і закрив обличчя руками. - «Дельмар Груп» більше немає, Діано. Ми банкрути. Повні, абсолютні банкрути.

   Світ навколо Діани на мить утратив чіткість. Вона відчула, як підлога під ногами хитнулася.

 - Про що ти... як це можливо? Наша компанія на ринку сорок років. У нас контракти з найкращими будинками Європи. Ти ж сам казав, що квартальний звіт...

 - Я брехав, - перебив він, віднімаючи руки від обличчя. Його очі були червоними. - Я брехав банку, акціонерам і тобі. Намагався врятувати ситуацію, вклав усе в азійський ринок, але бульбашка луснула. Ми закладені до останнього цвяха в цій будівлі. Твоє ательє, наш дім у Сен-Жермен, виноградники... усе це вже не наше. Завтра прийдуть судові пристави.

   Діана відчула, як нестача кисню здавлює легені. Вона підійшла до вікна, хапаючись за раму. Назовні Париж продовжував своє ліниве, розкішне життя. Перехожі сміялися, внизу в кафе брязкали ложечки об порцеляну. Ніхто не знав, що її життя щойно перетворилося на попіл.

 - І це ще не все, - голос батька став ледь чутним шепотом. - Податкова поліція почала перевірку. Якщо рахунки не будуть закриті протягом сорока восьми годин, мене звинуватять у фальсифікації звітності та шахрайстві. Це десять років, Діано. У моєму віці це довічно.

   Вона різко обернулася. Гнів і жалість змішалися в її грудях у отруйний коктейль.

 - Як ти міг так ризикувати? Ти ж знав, що я вклала в цей бренд усе! Це не просто ганчірки, це моє ім’я!

 - Я знаю! - зірвався на крик Віктор. - Думаєш, я хотів цього? Я намагався врятувати сімейну спадщину! І я знайшов вихід. Єдиний.

   Діана завмерла. В інтонації батька з’явилося щось таке, від чого волосся на потилиці поворухнулося.

 - Який вихід? - Віктор випрямився, і в його постаті знову промайнула та жорсткість, яка допомогла йому побудувати імперію.

 - Марк Россман. Він викупив усі наші боргові зобов’язання сьогодні вранці. Він тепер наш головний кредитор.

   Це ім’я вдарило її болючіше, ніж звістка про банкрутство. Марк Россман. «М’ясник із Волл-стріт», людина, яка переїхала до Європи й почала скуповувати старі бренди, витискаючи з них залишки прибутку й викидаючи на смітник історії.

   Про нього ходили легенди. Казали, що він не спить, не їсть нормальну їжу і не знає, що таке людські емоції. Його обличчя рідко з’являлося в пресі, але ті кілька знімків, що Діана бачила, врізалися в пам’ять… холодні, як лід, очі та жорстка лінія рота, що не знала усмішки.

 - Навіщо ми йому? - прошепотіла вона. - Россман не займається благодійністю. Якщо він купив наші борги, значить, він хоче нас знищити.

 - Йому потрібна не компанія, - Віктор подивився на неї впритул. - Йому потрібна ти, Діано.

   У кімнаті запала така тиша, що було чути, як цокає старовинний годинник на каміні.

 - У якому сенсі я?

 - У нього серйозні проблеми з репутацією, - почав швидко пояснювати батько, ніби боячись, що вона його переб’є. - Після того скандалу з його весіллям, що не відбулося, та звинувачень у жорстокому поводженні з працівниками, його рада директорів поставила умову. Йому потрібен «людський фасад». Надійний, статусний шлюб. Йому потрібна дружина, яка викличе довіру в консервативних інвесторів. Дизайнерка з поважної родини, красуня, жінка з бездоганним минулим...

 - Ні, - Діана зробила крок назад, виставляючи руки перед собою. - Ні. Це абсурд. Ти пропонуєш мені продати себе цьому монстру, щоб покрити твої борги?

 - Це не просто борги, це моє життя! - Віктор схопився на ноги. - Рік, Діано! Всього один рік фіктивного шлюбу. Він підготував контракт. У ньому прописано все: твоє утримання, повне відновлення фінансування «Scarlet», зняття всіх претензій до нашої родини. Через дванадцять місяців ви тихо розлучитеся, і ти залишишся найбагатшою жінкою Франції з власним незалежним модним будинком.