Розділ четвертий

Напередодні

Від автора

      — Нізащо!

      Струнка жінка різко підхопилася з крісла, що красувалося посеред кімнати. Вона стиснула тонкі губи і перевела погляд на дитину, яка мирно сопіла, ніжно закутавшись у пелюшку. Її смарагдові очі засяяли від горя і туги, зрозумівши, яка доля буде у її беззахисної дитини.

      — Ми вже це обговорювали, панно, — спокійно мовив чоловік з густими, брунатними вусами, який сидів навпроти жінки, — і не раз. Я все розумію, але дитина буде у повній безпеці, хвилюватися тут зовсім нічого. 

       — Нічогісінько ви не розумієте! — з болем вигукнула вона і повернула голову до цегляного каміну. Іще малою вона часто сиділа тут і зігрівалася, тихо посьорбуючи гарячий какао. Можна вважати, що це було її коронне місце. Але тепер вогник, який лагідно потріскував у каміні, аж ніяк не радував її. У серці бушували гнів і образа. Вони хотіли забрати найріднішу для неї людину. — Я не дозволю вам зробити це! Ні!

       — Заспокойтеся, будь ласка, — провадив чолов'яга, похмуро і ворожо оглянувши жінку. Він устав, обтрусивши свій твідовий костюм, і кивнув своєму товаришу, який теж підхопився після нього.

      — Заспокоїтися? Ну, так, авжеж! — відрізала в істериці вона. — Це ж так заспокоює те, що хвилину на хвилину ти зостанешся лиш зі своєю хворою довбешкою, так, нічого страшного!

      — Не залишитися ви одні, — пробелькотів другий, в подряпаних окулярах з товстою оправою, — вона відвідуватиме вам так часто, як зможе!

       — Себто, ніколи! 

       — Ні...

       — Пане Голкінсу, це безнадійно, — пошепки мовив вусань, нахилившись до свого худого приятеля, і знов підняв погляд на жінку.

        Вона повернулася до них обличчям і розгнівано зблиснуло очима. З появою дитини, вона не мала часу, аби доглядати за собою — їй було абсолютно байдуже, чи гарно вкладене її світло-русе, кучеряве волосся, чи нафарбовані вії, чи спокусливо виглядають губи. Раніше краса для неї було всім. Та й не тільки для неї. У містечку панна вважалася чи не найкраснішою дівчиною, аж поки та не зустріла його.

       Вона не помічала нікого, окрім нього. Її чарували його неслухняні локони шоколодного волосся, таємничі очі, які могли зазирати прямо в душу, а усмішка... Панна і сама не помітила, як потрапила у пастку кохання. Спочатку їй здавалося, що все йшло просто прекрасно — цілунки, душевні подарунки, довгі прогулянки... Але все гарне, рано чи пізно, кінчається. Вона дізналася, що вагітна. Все. Кінець. Сльози, крики, скандали, сварки... Кожної ночі вона майже не спала, задихаючись від сліз. Її чарівне та казкове життя, як здавалося, закінчилося.

         Але коли народилася вона, справи пішли на лад. Було дуже складно, але, так чи інак, це мале дівча стало всім, для чого вона хотіла жить. Тато помер, залишивши за собою жахливі спогади про побої та крики у п'яному стані, Мати кинула напризволяще відразу, коли народила, лише Бабуся підтримувала і виховувала її. А батько дитини полишив її одною з дитям на руках.

        — Дитина Хранителя повинна бути з Батьком, такий закон, змінити його не можна, — продекламував товстун, почухавши собі носа.

        — Що ж він не зважав на закони, коли кидав мене?! — прошипіла вона, притискаючи до грудей дитину.

        — Він дістав від ОМСК за це покарання, можете не переживати, — повідомив пан Голкінс і удавано посміхнувся. 

        — Цікаво дізнатися, яке?

        — Це конфіденційна інформація, яку суворо заборонено розносити поза межами Уряду, — відповів вусань із байдужим обличчям. — За правилами ОМСК ви повинні підписати домовленість по нерозголошенню того, що ви є біологічною матір'ю дитини, оскільки вона народилася поза шлюбом. Саме за цим ми і прийшли, а не вислуховувати ваші годинні істерики, чи не так, пане Голкінсе?

        — Саме так, пане Екерман, — кивнув його приятель.

        — Ви не маєте права! Це незаконно! — заволала вона, коли пан Екерман дістав зі свого брунатного портфеля пожовтілий, трохи пом'ятий папірець.

        — Все законно, — мовив пан Голкінс і перевів погляд на документ, який лежав на столі біля крісел. — Розумієте, все це робиться заради безпеки дитя, тому що вона — наступна Хранителька. Ми не можемо допустити того, що вона може загинути, оскільки звання Хранителя має передаватися по генам. Звичайно, були і винятки в історії, але зазвичай так воно і є. Є величезний ризик під час проживання тут, у Мілдгрейді, причину, я так думаю, Ви добре знаєте, а захистити її самотужки без Аметиста, я так думаю, Ви не зможете, тож наш Уряд постановив рішення віддавання дитини у руки її біологічного Батька.

         — І Ви повинні дотримуватися його рішення, — відрубав пан Екерман, нахмурившись.

       Жінка зітхнула. Прибравши пасмо волосся, вона обережно присіла і приступила до оглядання документа. На місці мачехи було написано ім'я якоїсь жінки: Розалін Гезер. Отже, він одружився. Не з нею. З іншою. 

         Панна взяла тоненьку ручку і тремтячою рукою поставила свій підпис. Вийшло, звичайно, кривенько, та й так піде. Все. Це більше не її дитина. Все це заради безпеки. 

        — Ви сказали, що вона буде навідувати мене. Це правда?... — схлипнула вона. Сльози самі по собі потекли по її щоках, хоча вона старалася не зірватись. Але це було неможливо.

       — Чистісінька правда! Завіряю Вас, — сказав пан Голкінс і усміхнувся. А він ще й посміхається!

       — Дякую, нарешті, за порозуміння! 

       — Все це заради її безпеки від Нього. А так би я вам намилила пику і накивала п'ятами, — вона витерла зап'ястям очі і здригнулась, коли пан Екерман протягнув до неї свої руки. — А можно хоча б один день вона побуде у мене? Я хоча б попрощаюся...

        Чоловіки переглянулися. Голкінс знизав плечима і питально зиркнув на товариша, а другий важко зітхнув та промовив: