Розділ перший

Всі права твору захищені. Прошу на інших ресурсах твір не публікувати без офіційного дозволу автора. Якщо Ви десь побачили репост, повідомте мене. Дякую, приємного читання!

Книга 1

Я лялька на ниточці

З острова Трейсі

Брилліант, що подорожує у часі

Міг би стати серцевими стражданнями

Прийшов, щоб знайти тебе і зустрівся з оксамитовим ранком

Але запізнився на багато років...

Британська група "Artic monkeys"

R u mine?

   Полі завжди презирливо ставилася до однолітків. Мамця постійно намагалася умовити дочку піти на вулицю, однак то була безнадійна справа. 
    ― Бачиш, дітки грають надворі? ― казала Мамця. ― Піди до них і погуляй. 
     ― Ну, Мамцю! ― протест увала Полі. ― Мене вже не цікавлять дитячі ігри, я вже доросла!  
     ― Але ж як ти заведеш друзів? Це ж так важливо для твого соціального життя! ― заперечувала вона. 
     ― Книжки ― мої найкращі друзі! ― бурчала дівчинка.  
     Мамця не любила сваритися, і після цього переможено пихкала. Вона не розуміла, чому її дочка так не любить виходити на вулицю.  
      Полі ж не вбагнула, навіщо Мамця так старається вигнати її надвір. З того випадку, що трапився із нею в минулий раз, коли вона виходила на вулицю, дівчинці зовсім не хочеться йти надвір, тим більше гратися разом з дітьми. 
      Це сталося одного серпневого ранку. Промені яскравого сонця гралися з листочками дерев. Дув прохолодний вітрець, що так рятував від літньої спеки. Лунав дзвінкий дитячий сміх. Мамця все таки вмовила дочку піти на прогулянку, та й сама      Полі була не проти,  оскільки в кімнатчині було занадто        душно. Матуся обурювалася, чому її дочка не відчиняла вікно, хоча б на провітрювання! Тепер жаліється, що в кімнаті спекотно! 
       Дівчинка прихопила із собою книжку й неквапливо вийшла на вулицю. Вона вдихнула свіжого повітря, і покрокувала до великого, крислатого дуба у садочку. Її родина була вельми заможною, тож вони могли собі дозволити садок.  
      Сад її сім’ї був препишним і водночас мовчазним, таємничим… Білі гортензії розстелилися по всьому садку, бордові троянди хизувалися своєю вродою… Тут і виноград зростав, даруючи господарям соковиті, медові ягідки. 
       Полі майже нічого не бачила через промінці сонця. Воно гріло її голову, а вона якраз не взяла свого капелюшка. Дівчинка присіла коло дуба, розгорнула книжку там, де була кольорова закладка, і почала вчитуватися в кожне речення, кожне слово книги. 
       Світло-русі пасма волосся заважали їй, тож вона дістала з кишені кілька шпильок і поправила свої кучерики. Було дуже тихо. Лиш зрідка шелестіли листочки дерев, але це було нечутно. Невеликий вітрець колихав гортензії лавандового кольору. Так приємно бути в тиші та спокої! 
       Але дитячий сміх порушав такий супокій. Дітвора галасувала, стрибала, гралася в квача, зовсім не давала нормально відпочити. Звичайно, Полі не любила гармидер. Однак вона нічого не могла зробити, тому що дітлахи завжди не слухають зауваження. Звісно, окрім порядних та респектабельних. 
       ― Ти ― квач! ―кричала знову і знову дітвора. 
       ― Ти квач, ти квач! ― кепкуючи, сказала Полі, і перегорнула сторінку в книжці. 
       Раптом, незрозуміло звідки, вискочив чийсь м’яч і вдарився прямо об голову дівчинки. І так боляче! Полі підхопилася, і ненароком наступила на книгу, забруднивши своїм мокасином цілу сторінку. 
       ― Гей! Я ще не дочитала! ― обурилася вона. 
        ― Ой – йой! ― зойкнув власник м’яча. ― Пробач за м’яча! Ненароком, чесно! 
        ― Через тебе я не зможу дізнатись, що відбудеться у книжці! Бачиш! ― Полі показала йому брудну сторінку книги. 
        ― Та я ж не хотів… ― пробелендів хлопчик. 
        ― Не хотів він! ― передражнила Полі. 
        До нього підійшла дівчинка з червоним волоссям і грізно глянула на Полі. 
        ― Та як ти смієш кидатися на мого брата!... ― заволала вона. 
       ― Ой, захисниця прийшла! І чого ж ти його захищаєш? Він же сам винен! ― заперечила вона. 
       ― І в чому? Ну, так, кинув м’яча ненароком, але ж вибачився! Я все бачила, це ти наступила на книгу, але він в цьому невинний. 
       ― О, Міріам, знову за сварки! ― почувся дівчачий, скрипучий голос. ― Ану не чіпай її! 
       ― Але ж… вона ж… 
       ― Міріам, просто припини кидатися на неї, і все! 
       Руда надула губу і потягла за собою брата, який ніби в рот води набрав. Рятівниця подефілювала до Полі, яка незчулася, як полізла до неї в обійми. 
        ― Я вдячна тобі за це, ―  сказала дівчинка. ― Дуже! 
        ― Ну-ну-ну! Не треба поспішати! Спочатку віддай мені плату за твій порятунок від неї, ― натякнула рятівниця. 
        ― Що?... ― перепитала Полі. 
        ― Плату.  
        ― Яку ще плату? ― пробелькотіла дівчинка. 
        ― Ну, можна прикраси: сережки, намисто… А можна й найдорожчу іграшку, на твій смак. 
        Поллі окам’яніла. Невже рятівниця така підступна? В неї просто відібрало мову. 
        ― Але… Але… в мене немає нічого такого, ― відказала вона. 
        Підступниця розсміялася, аж сльози з очей потекли. 
        ― Ой, ну і жарти в тебе! 
        ― Але це правда. 
        ― Слухай, дорога. От не бреши мені! Твоя родина найбагатша у містечку, і це всі знають. Я не виняток, тож якщо завтра мені не даси те, що я прошу… ― дівчинка не договорила, лиш повернулась і пішла. 
        Полі дивилася їй услід і не вірила своїм вухам. Невже?... Чому з нею так учинили?... Гарячі сльози текли річками по її щоках.  Це так підло і жорстоко. 
        Але дівчинка вмить витерла сльози і пішла додому, грюкнувши дверима. Вона нічогісінько не сказала Матусі, лиш пробурмотіла щось на кшталт «Все гаразд, мамо», та зникла у своїй кімнаті, більше не виходячи з дому. 

                                                   *   *   * 
         Інколи Полі позиркувала у вікно, щоб упевнитись, що її не бачить підступна рятівниця. Для неї до сих пір було загадкою те, що хотіло зробити лукаве дівча. Може, побити чи щось набагато гірше?... 
         Чому ж Полі нічого їй не віддала, найдорожчу іграшку чи золоту прикрасу? Вона не мала таких багатств. Її родина хоч і була імущою, але не розтрачувала гроші дарма. Звичайно, дівчинка мала сережки, але вони були для неї дуже дорогі, бо їх їй віддала бабуся. А в іграшки дівчинка вже давно не бавилася і не хотіла. 
         А книг в неї було хоч греблю гати! Розкладені по поличках, рівнесенько та за абеткою. Але вряди-годи підступниця би захотіла хоча б одну з них. Тож Полі не лишалося більше нічого робити, як сидіти вдома і в жодному разі не виходити на вулицю. 
        ― Полі! Ми по важливих справах! ― почувся крик Матусі. ― Будь дуже слухняною! Бувай! 
         Дівчинка залишилася сама вдома на цілі вихідні. Це її дуже радувало, оскільки вона могла прочитати книжки із Татової бібліотеки. Татко чомусь завжди забороняв Полі їх читати, навіть розглядати. 
        Вона оглянулася і тишком-нишком попрямувала до великої дерев’яної шафи у вітальні. Полі знову озирнулася й відчинила скляні дверцята.  
         ― О-у-у… ― протягнула Полі, оглядаючи ряди товстезних книжок у красивих обкладинках. 
         Найбільш її зацікавила книга з шкіряною палітуркою і вирізьбленими золотими літерами «Чарівні самоцвіти, їхні сили та властивості». Татко ніколи не розказував Полі про так звані «чарівні самоцвіти», тим більше, які вони могутні і сильні. 
          ― Що ж, спершу цю, ― мовила вона і потягнулася до неї. 
         Полі присіла на кріслі-гойдалці та розгорнула книгу. «Червоний самоцвіт… Гм, десь я його бачила, ― розмірковувала вона, ― але де ж саме?» 
          «Червоний самоцвіт, 
знаходиться в золотому кулоні, єдиний екземпляр. Дуже сильний та небезпечний. Власник каменю може не контролювати свої емоції і через це може постраждати не одна країна, а може, і ціла планета. Він виглядає, як звичайний рубін, але трохи світліше. Коли  творить чари, самоцвіт світиться рожевим. 
       Сили: вогонь(страшний лише людям, окрім самого власника), руйнування. 
         В ЖОДНОМУ РАЗІ НЕ ДАВАТИ ДІТЯМ! ВОНИ МОЖУТЬ НЕ ВПОРАТИСЯ З ЙОГО СИЛАМИ І ЗРУЙНУВАТИ ЦІЛІСІНЬКУ ПЛАНЕТУ!» 
          ― От чому він мені не дозволяв читати ці книжки, ― здогадалась Полі. 
           Дівчинка так зачиталася, що не помітила, що вже дуже темно. Вона поклала книгу на своє місце і прожогом зачинила дверцята шафи.