РОЗДІЛ 8

Вернувшись додому з лікарні після двох діб без сну я лягла в ліжко і одразу ж провалилася в сон. Уві сні я літала над Вольвичами в пошуках вбивці. Він постійно змінював подобу. Важко було зрозуміти де друг, а де ворог. І як нарешті зняти покров таємниці з цієї справи. Ярина Сонях благала знайти її вбивцю. Її душа не могла упокоїтись. Тіло досі передувало в морзі. Ніхто не хотів займатися похороном. Ця жінка заслуговує на шану навіть після своєї страшної смерті. Я маю допомогти їй з цим. Як би важко не було. 

Розбудив звук мобільного. Ледве намацявши його в сумочці, яку кинула на плетене крісло натиснута прийняти виклик. Голос здався до болю знайомим: 

• Вітаю, Адо. Ти пам'ятаєш мене? Точно пам'ятаєш. Ми стільки всього разом пережили. Я скучив. Давай зустрінемось?
• Хто ви такий? Навіщо лякаєте? Що ви про мене знаєте?
• О, я багато про тебе знаю. І про твій дар телепатії. Я знаю навіть де ти живеш і ким працюєш. Я лише хочу бути з тобою. Я не завдам тобі болю. І твоєму босу. Він же в лікарні зараз?
• Йдіть до біса, клятий виродку! - закричала я кинувши мобільний на килим.                                  Серце шалено гупало в грудях, намагаючись з них вирватись. Ще ніколи не було так лячно як зараз. Певно дається взнаки безсоння. Я забагато думаю про цю справу.  Психіка не витримує і створює жахливі картини реальності. Але чи це справді так? Голова гуділа немов після удару. Та що це коїться зі мною? Має бути розгадка. Вбивця десь поруч. Я відчуваю. Вірніше читаю його думки. Він хоче, щоб я вийшла на вулицю вночі. Що ж нехай буде так. Мій дар навчив знаходити правду там , де її намагаються заховати. В думках. Кожна людина має свої скелети в шафі. Та не кожен може визнати це. Телепатія робить мене сильною і вразливою водночас. Здатна як навчити чомусь, так і остаточно знищити. Знищити фізично. Я не готова прощатися з життям. Я лише вчуся жити за законами своєї епохи. Жити в Україні зараз це надважке завдання. Більшість просто не витримує і тікає за кордон. У Європу. Але не я.

Заспокоївшись вирішую вийти на вулицю. Знаю, що страшно. Але вбивця має бути покараним. Справедливість повинна перемогти. Вийшовши з під'їзду вдихаю свіже повітря на повні груди. Йду до дитячого майданчика і сідаю на лавку. Добре, що літо ще не скінчилося. Та відчувається осіння прохолода. Несподівано чую шум за спиною. Обертаюся і серце втікає в п'яти- переді мною мій колишній бойфренд військовий. 

• Привіт, Адо. Я думав ти не вийдеш вночі з дому. Я думав, що достатньо тебе залякав, перетворивши на психопатку. 
• Що ж , Артеме, бачу ти взагалі не змінився. То для чого мене виманив сюди? 
• Яка ж ти наївна. Я прийшов вбити тебе, Адо. Довести справу до кінця. Такі жінки як ти не повинні жити. Але спочатку розповім, що сталося з тією актрисулькою. Ти ж працюєш в приватному детективному агентстві? 
• Так, працюю. Тільки ти забув, що я телепатка. Вмію читати думки. Тож що там по вбивству? 
• Притримай коней, дорогенька. Так я тобі й сказав.