Розділ 41

Софія завмерла біля вікна.

— Тату...

Андрій одразу зрозумів її погляд.

Він підійшов до вікна, але не відсував фіранку.

— Він тут.

Данило підвівся.

— Олександр?

Андрій кивнув.

— Так.

— Звідки ти знаєш?

— Бо він завжди приходив за маками.

Софія здивовано подивилася на нього.

— Що це означає?

Андрій гірко усміхнувся.

— Колись ми всі четверо домовилися: якщо хтось із нас опиниться в небезпеці, він залишить червоний мак біля старої дачі.

— Але чому саме мак?

— Бо твоя мама любила їх.

Софія опустила очі.

Їй раптом стало боляче від цієї простої деталі.

Стільки років вона думала, що червоні маки — просто спогад про дитинство.

А виявляється, вони були знаком.

Знаком між людьми, які роками ховалися один від одного.

У двері постукали.

Один раз.

Потім другий.

Андрій подивився на Софію.

— Залишайся тут.

— Ні.

— Софіє...

— Я двадцять років чекала на цю зустріч. Я не буду ховатися.

Данило став поруч із нею.

— Вона не сама.

Андрій подивився на них і вперше за довгий час усміхнувся.

— Тепер я розумію, чому ти так на нього дивишся.

Софія почервоніла.

— Тату...

— Я нічого не сказав.

Він відчинив двері.

На порозі стояв Олександр.

Без охорони.

Без зброї.

Лише з невеликою папкою в руках.

— Андрію.

— Олександре.

Вони довго дивилися один на одного.

— Ти все-таки повернувся.

— Я нікуди не повертався. Я весь цей час був поруч.

— Саме це й лякає.

Олександр перевів погляд на Софію.

— Ти виросла.

— Я пам'ятаю вас.

Він здивовано підняв брови.

— Пам'ятаєш?

— Ви були на фотографії.

Олександр усміхнувся.

— Тоді ти була зовсім маленькою.

— А тепер я знаю, що ви брехали мені.

Його усмішка зникла.

— Так.

Данило зробив крок уперед.

— Ми чули запис.

Олександр кивнув.

— Я знав, що ви його знайдете.

— То ви визнаєте, що це ваш голос?

— Так.

Софія відчула, як стискаються пальці.

— Тоді навіщо?

Олександр подивився на Андрія.

— Бо тієї ночі я врятував його життя.

— І зруйнували все інше!

— Так.

Він не заперечував.

— Я зробив вибір.

— Який?

Олександр опустив очі.

— Я віддав Ворону документи.

Данило стиснув кулаки.

— Через вас мого батька вважали зрадником.

— Знаю.

— Через вас Софія росла без батька.

— Знаю.

— Через вас Максим...

Він не договорив.

Олександр тихо сказав:

— Знаю все.

Настала тиша.

А потім він поклав папку на стіл.

— Але є дещо, чого ви ще не знаєте.

Андрій насторожився.

— Що?

— Ворон помер три роки тому.

Софія здивовано подивилася на нього.

— Тоді хто керує всім зараз?

Олександр повільно підняв очі.

— Саме це я прийшов вам показати.

Він відкрив папку.

На першій сторінці була фотографія.

Софія подивилася на неї.