Розділ 38

Машина зупинилася біля старого будинку Олега. Дощ уже майже скінчився, але з дерев повільно падали важкі краплі. Ніхто не поспішав виходити. У салоні панувала тиша. Нарешті Софія повернулася до Олександра.

— Ви сказали, що знаєте, хто все це почав.

— Так.

— Тоді скажіть.

Олександр подивився у вікно.

— Його звати Сергій Ворон.

Данило насупився.

— Це прізвище мені знайоме.

— Воно й повинно бути знайомим, — відповів Олександр. — Він був одним із найближчих радників вашого діда.

Софія завмерла.

— Мого діда?

— Так. І саме через нього двадцять років тому почалася вся ця історія.

Олег тихо додав:

— Він не просто хотів грошей. Він хотів контролю.

— А наші батьки завадили йому, — сказала Софія.

— Саме так.

Максим стиснув кулаки.

— То чому він досі на волі?

Олександр сумно усміхнувся.

— Бо за ці двадцять років він навчився бути людиною, якій усі довіряють.

Вони зайшли до будинку.

Олег поставив на стіл стару папку.

— Тут останні документи, які мені вдалося зберегти.

Данило відкрив її.

На першій сторінці стояло ім'я Сергія Ворона.

Далі — десятки підписів, переказів, договорів.

Схема була очевидною.

Але раптом Софія помітила інший документ.

— Зачекайте...

Вона витягла аркуш.

— Тут підпис моєї матері.

Олег зблід.

— Не може бути.

— Подивіться.

Він узяв документ.

Кілька секунд мовчав.

— Цього не повинно було існувати.

Софія відчула холод у грудях.

— Що це?

Олег повільно підняв очі.

— Доказ того, що твоя мама знала про схему.

— Ні.

Софія різко похитала головою.

— Моя мама не могла...

— Я теж так думав, — тихо сказав Олег.

Данило поклав руку їй на плече.

— Ми не знаємо, що означає цей підпис.

— Але документ справжній, — відповів Олександр.

Софія мовчала.

Вона не хотіла вірити.

Не після всього, що дізналася сьогодні.

Раптом у двері постукали.

Усі завмерли.

Олег швидко вимкнув світло.

— Хто знає, що ми тут?

— Ніхто, — відповів Данило.

Стук повторився.

Три короткі удари.

Олег підійшов до дверей.

— Хто?

У відповідь почувся жіночий голос:

— Це я.

Софія впізнала його одразу.

— Мамо?!

Вона кинулася до дверей.

Олег спробував її зупинити.

— Софіє, зачекай!

Але було вже пізно. Двері відчинилися. На порозі стояла її мати. Бліда, мокра від дощу. Вона подивилася на Софію. Потім — на Олега. І на мить здалося, що весь світ навколо завмер.

— Ти все-таки повернувся, — прошепотіла вона.

Олег не відповів. Жінка перевела погляд на документи. Побачила аркуш зі своїм підписом. Її обличчя змінилося.

— Де ви це знайшли?

— Мам...

Софія ледве стримувала сльози.

— Ти знала?

Мати заплющила очі.

— Так.

Софія відступила.

— Знала про все?

— Не про все.

— Тоді про що?

Жінка важко вдихнула.

— Я знала, що Ворон використовує компанію для незаконних операцій.

У кімнаті запала тиша.

— Чому ти мовчала?

— Бо він погрожував твоїм батьком.

Софія завмерла.

— Татом?

— Він сказав, що якщо я розповім правду, Андрій загине.

Олег тихо промовив: