Розділ 28

Ніч після зустрічі в старому саду видалася безсонною. Софія сиділа біля вікна, стискаючи в руках старий медальйон батька. Перед очима стояло лише одне обличчя. Мама. Чому Олег Руденко згадав саме її? Чому сказав, що вона має стосунок до всього, що сталося? Телефон тихо завібрував. Повідомлення від Данила.

-Ти не спиш?- спитав він

Софія ледь усміхнулася.

-Ні.- відповіла вона

Відповідь прийшла майже одразу.

-Я теж.- написав Данило

Кілька секунд вона дивилася на екран, а потім написала:

-Мені страшно.-цього разу повідомлення не було.

Замість цього задзвонив телефон.

— Алло? — тихо сказала Софія.

— Я не знав, що ще зробити, — почувся голос Данила. — Хотів, щоб ти не залишалася сама зі своїми думками.

Софія мовчала.

— Я теж боюся, — зізнався він.

— За батька?

— За нього... і за тебе.

У Софії завмерло серце.

Вона не знала, що відповісти.

— Даниле...

— Обіцяй мені одне.

— Що саме?

— Не зустрічайся більше з незнайомими людьми сама.

Вона заплющила очі.

— Обіцяю.

— І ще...

— Так?

— Якщо тобі буде важко... телефонуй мені. У будь-яку годину.

Софія відчула, як на очі навертаються сльози.

— Дякую.

— Добраніч, Софіє.

— Добраніч... Даниле.

Вони ще кілька секунд не скидали виклик.

Ніхто не хотів бути першим.

Наступного ранку Софія вирішила поговорити з матір'ю.

Жінка саме поралася на кухні, коли донька зайшла до будинку.

— Доню! Яка несподіванка.

Софія обійняла її.

Міцніше, ніж зазвичай.

— Щось сталося? — стривожилася мати.

Софія мовчки дістала зі сумки стару фотографію.

— Мамо... Ти знала Олега Руденка?

Руки жінки здригнулися.

Чашка, яку вона тримала, мало не випала.

— Хто тобі про нього сказав?

— Це правда?

Мати важко сіла на стілець.

Її очі наповнилися сльозами.

— Я так боялася, що цей день колись настане...

— Отже, це правда?

Жінка кивнула.

— Ми всі були друзями.

— Усі?

— Твій батько... Віктор Орлов... Олег... і я.

Софія завмерла.

— Але... Олег сказав...

Мати перебила її.

— Не вір усьому, що він говорить.

— Він сказав, що ти маєш стосунок до мого батька.

Жінка заплющила очі.

— Маю.

— Який?

Запала довга тиша.

Потім вона тихо промовила:

— До того, як я зустріла твого тата... ми з Олегом були заручені.

Софія відчула, ніби земля пішла з-під ніг.

— Що?..

— Ми кохали одне одного.

— Чому ж ви розійшлися?

На очах матері знову з'явилися сльози.

— Бо одного дня Олег просто зник.

— Він не попрощався?

— Ні.

— І ти вирішила...

— Я думала, що він покинув мене.

Жінка подивилася на фотографію.

— Через два роки я зустріла твого батька. Він допоміг мені знову навчитися жити.

Софія мовчала.

— Андрій ніколи не був причиною нашого розриву, — твердо сказала мати. — Він лише врятував моє серце після того, як його розбили.

У двері несподівано постукали.

Обидві здригнулися.

На порозі стояв Максим.

Він виглядав розгубленим.

— Софіє... Можна тебе на хвилину?

Вона вийшла на подвір'я.

Максим мовчки простягнув їй пожовклий конверт.

— Це знайшла мама.

— Що це?

— Лист.