Розділ 27

Дорога до старого саду здавалася нескінченною.

Софія сиділа поруч із Данилом і мовчки дивилася у вікно.

За склом пропливали темні дерева, поодинокі будинки, поля, що потопали в нічному тумані.

Вона тримала в руках фотографію, яку знайшли в будинку Віктора.

Троє молодих чоловіків.

Андрій Ковальчук.

Віктор Орлов.

Олег Руденко.

Троє друзів, які колись мріяли про спільне майбутнє.

Троє людей, чиї життя через роки переплелися з життями їхніх дітей.

— Ти боїшся? — раптом запитав Данило.

Софія повернула голову.

— Трохи.

— Можеш сказати, що хочеш повернутися.

Вона здивовано подивилася на нього.

— А ти?

— Я?

— Ти боїшся?

Данило на мить замовк.

— Так.

Софія не очікувала такої відповіді.

— Чого?

Він міцніше стиснув кермо.

— Що ми знайдемо там.

Вона подивилася на нього.

— Віктора?

Данило похитав головою.

— Не тільки його.

— А що ще?

Він перевів на неї погляд.

— Правду.

Софія нічого не відповіла.

Бо розуміла.

Іноді правда страшніша за будь-яку брехню.

Через кілька хвилин автомобіль зупинився біля старої дерев'яної огорожі.

Данило вимкнув двигун.

Навколо панувала тиша.

— Це тут? — запитала Софія.

— Так.

Вони вийшли з машини.

Старий сад зустрів їх запахом вологої землі та трави.

Місячне світло пробивалося крізь густі крони дерев.

Софія повільно йшла поруч із Данилом.

Раптом вона зупинилася.

— Я тут була.

Данило озирнувся.

— Коли?

— Давно.

Вона заплющила очі.

Перед нею промайнув спогад.

Маленька дівчинка біжить через поле.

У руках — букет червоних маків.

Поруч сміється хлопчик.

Він простягає їй руку.

— Софіє, зачекай!

Вона різко розплющила очі.

— Я згадала...

— Що?

— Тут був будинок.

Данило подивився на неї.

— Який будинок?

— Маленький. Старий.

Вона повільно повернулася.

— Ми з татом приїжджали сюди.

Данило насупився.

— Я теж тут був.

Софія подивилася на нього.

— З батьком?

— Так.

Вони обоє замовкли.

Данило раптом зрозумів.

— Софіє...

— Що?

— Можливо, ми знали одне одного ще до того, як думали.

Вона подивилася йому в очі.

Їхні погляди зустрілися.

І на мить навколишній світ зник.

— Тут щось є.

Софія першою помітила стару дерев'яну лавку.

Під нею виднівся край металевої коробки.

Данило присів і витягнув її.

Замок був зламаний.

Вони відкрили коробку.

Всередині лежали старі фотографії.

Документи.

І маленький срібний медальйон.

Софія взяла його в руки.

— Це мого батька.

Данило здивовано подивився на неї.

— Ти впевнена?

— Так.

Вона перевернула медальйон.

На звороті були вигравірувані дві букви.

А. К.

Андрій Ковальчук.

Софія стиснула медальйон.

— Чому він тут?

Данило взяв один із документів.