Розділ 18

Софія не зводила очей із документа.

— Олег... Руденко...

— Хто це? — тихо запитав Данило.

Петро важко опустився на лаву.

Здавалося, він постарів ще на десять років.

— Людина, якій ваші батьки довіряли більше, ніж собі.

— Він був їхнім партнером? — запитала Софія.

— Так. Ми починали втрьох. Маленький офіс, старі меблі, одна машина на всіх. У нас майже нічого не було, окрім мрій.

Петро на мить усміхнувся, ніби знову побачив молодих Андрія та Віктора.

— Твій батько, Софіє, був найрозумнішим із нас. Віктор умів домовлятися з людьми. А Олег... він мав талант переконувати.

— То що сталося? — нетерпляче запитала вона.

Петро дістав зі старої теки ще одну пожовклу фотографію.

На ній троє молодих чоловіків стояли поруч, усміхаючись у камеру.

Софія відразу впізнала свого батька.

Поруч із ним — молодого Віктора Орлова.

Вони обіймали один одного за плечі.

Немов брати.

— Вони були такими близькими... — ледь чутно сказала вона.

— Ближчими, ніж друзі, — відповів Петро. — Вони були сім'єю.

Данило уважно розглядав фотографію.

— Я ніколи не бачив батька таким...

На знімку Віктор щиро сміявся.

Не було ні суворого погляду, ні втоми, до яких звик Данило.

— Через рік після цієї фотографії Олег запропонував великий проєкт, — продовжив Петро. — Він переконував, що це шанс, який буває раз у житті.

— І що?

— Для нього потрібен був великий кредит.

Софія вже знала, що буде далі.

— Тато погодився стати поручителем...

— Так.

— А потім Олег зник?

Петро похитав головою.

— Якби все було так просто...

У кімнаті стало тихо.

— Він не зник.

— Що? — одночасно перепитали Софія й Данило.

— Він утік.

— Це ж одне й те саме.

— Ні, доню.

Петро сумно подивився на неї.

— Зникнути можна випадково. А втекти — це зробити вибір.

Софія відчула, як у грудях наростає гнів.

— Він забрав гроші?

— Майже всі.

— А моєму батькові залишив борги...

— І не тільки йому.

Данило насупився.

— Наша родина теж усе втратила?

— Майже все, — відповів Петро. — Віктор продав свою частку бізнесу, щоб хоча б частково погасити борги. Але цього не вистачило.

— Чому ж тоді всі звинувачували лише мого батька? — запитала Софія.

Петро важко зітхнув.

— Бо Андрій не дозволив Віктору взяти всю провину на себе.

— Чому?

— Він сказав: "У тебе маленький син. Якщо тебе посадять до в'язниці, він залишиться сиротою при живому батькові."

Данило завмер.

— Мене...

— Так, Даниле.

— Андрій урятував не лише бізнес. Він урятував і твоє дитинство.

Софія подивилася на Данила.

Він сидів нерухомо.

Ніби не чув більше нічого.

У його пам'яті спливли слова батька:

"Не дозволяй Софії страждати..."

Тепер він нарешті починав розуміти, чому.

Але найголовніше питання ще залишалося без відповіді.

— Якщо Олег утік... — тихо промовила Софія, — то чому його ніхто не знайшов?

Петро повільно перевів погляд на стару фотографію.

— Бо хтось дуже впливовий допоміг йому зникнути.

І я майже двадцять років намагаюся дізнатися, хто саме.