Розділ 13

Софія мовчки дивилася на чоловіка.

— Ви знали мого батька?

Петро кивнув.

— Дуже добре знав.

Максим відчув, як Софія напружилася.

— Якщо це незручна розмова, я можу...

— Ні, — тихо сказала вона. — Залишайся.

Петро запросив їх до саду.

Позаду будинку стояла стара дерев'яна альтанка. Вона майже не змінилася. Лише фарба з часом облупилася, а виноград обплів її густішим зеленим килимом.

— Твій батько любив сидіти саме тут, — усміхнувся Петро. — Після роботи ми часто пили чай і говорили про життя.

Софія мовчала.

Їй здавалося, що кожне слово повертає її в дитинство.

— Ви сказали, що я повинна щось знати.

Петро важко зітхнув.

— Знаєш, чому вашій родині довелося продати будинок?

— Через борги.

— Так тобі сказали?

— Так.

Петро похитав головою.

— Це лише частина правди.

Софія відчула, як її долоні стали холодними.

— Я не розумію...

— Твій батько не був марнотратом. Він не програвав гроші й не робив дурниць. Навпаки, він намагався врятувати людину.

— Кого?

Петро опустив очі.

— Свого друга.

Запала тиша.

Навіть вітер ніби завмер.

— Друг мав великі проблеми. Йому терміново потрібні були гроші. Твій батько погодився стати поручителем.

Софія затамувала подих.

— Але той чоловік...

— Зник.

— І весь борг залишився на татові?

— Саме так.

Софія не могла повірити почутому.

Усе життя вона була впевнена, що знає правду.

Виявилося, що вона знала лише її маленький шматочок.

— Ви знаєте, хто був той чоловік?

Петро мовчав.

Занадто довго.

— Знаю.

— Хто він?

Петро вже відкрив рота, але раптом почувся звук автомобіля.

Біля будинку зупинилася чорна машина.

Із неї вийшов чоловік у дорогому костюмі.

Високий.

Упевнений.

Софія застигла.

— Данило?..

Він теж не приховував свого здивування.

— Софіє?

Максим повільно підвівся.

Його погляд одразу став настороженим.

Данило перевів очі на нього.

— Не знав, що у вас сьогодні компанія.

— А ви? — спокійно відповіла Софія. — Що ви тут робите?

Данило подивився на Петра.

— Приїхав провідати старого друга батька.

Петро зблід.

Максим здивовано переводив погляд із Данила на Софію.

А Софія відчула, як серце почало битися швидше.

Невже це випадковість?

Чи Данило пов'язаний із цією історією набагато сильніше, ніж вона могла собі уявити?

Петро заплющив очі.

— Схоже... настав час, коли минуле саме знайшло вас.

Дякую, що читаєте. 

Ваша ІРЕН ВАСТРО