Розділ 12

Недільний ранок був напрочуд тихим.

Софія довго стояла перед дзеркалом, перш ніж наважилася вийти з дому.

— Ти точно хочеш туди їхати? — тихо запитала мама.

Софія мовчки кивнула.

— Настав час.

Максим уже чекав біля хвіртки.

— Готова?

— Ні.

Він усміхнувся.

— Тоді поїхали.

Автомобіль зупинився біля знайомої вулиці.

Софія повільно вийшла.

Серце калатало так сильно, що їй стало важко дихати.

Перед нею стояв будинок.

Він був іншим.

Новий паркан.

Інший дах.

Інші вікна.

Але старі яблуні залишилися.

Так само, як і вузенька стежка, якою вона колись бігала до батька.

— Ходімо? — тихо запитав Максим.

Вона лише кивнула.

Кожен крок давався важко.

Раптом її погляд зупинився на клумбі.

Там, біля старого каменя, росли червоні маки.

Ті самі.

Або дуже схожі.

Софія повільно присіла навпочіпки.

Пелюстки тремтіли від легкого вітру.

Вона обережно торкнулася однієї квітки.

І заплющила очі.

Перед нею знову постав батько.

Його усмішка.

Його теплі руки.

Його голос.

— «Після будь-якої бурі маки знову цвітуть...»

Сльоза скотилася по її щоці.

Максим мовчки стояв поруч.

Не ставив запитань.

Не порушував тиші.

Він просто був поруч.

Іноді це набагато важливіше за будь-які слова.

— Дякую... — ледь чутно сказала Софія.

— За що?

— За те, що привіз мене сюди.

Максим усміхнувся.

— Твій тато завжди казав, що ти дуже смілива.

Софія здивовано подивилася на нього.

— Ти пам'ятаєш?

— Пам'ятаю все.

Вона вже хотіла щось відповісти, коли двері будинку несподівано відчинилися.

На ґанок вийшов літній чоловік.

Він уважно подивився на Софію.

А потім тихо промовив:

— Ти... донька Андрія Ковальчука?

Софія завмерла.

— Так...

Чоловік зблід.

— Я знав, що колись ти повернешся.

— Ми знайомі?

Він важко зітхнув.

— Мене звати Петро. Багато років тому я працював разом із твоїм батьком.

Він на мить замовк.

— І є дещо, про що ти повинна дізнатися... Але не тут.

Софія відчула, як по спині пробіг холод.

Вона навіть не здогадувалася, що ця випадкова зустріч стане першим кроком до правди, яка змінить усе, у що вона вірила багато років.