Розділ 8

"Ревнощі народжуються не тоді, коли люди кохають, а тоді, коли бояться втратити те, що ніколи їм не належало."

Наступного ранку офіс жив звичним життям.

Телефони дзвонили без упину, принтери друкували звіти, а в коридорах лунали уривки розмов.

Софія поставила чашку кави на стіл і ввімкнула комп'ютер.

— Доброго ранку, — привіталася Оксана.

— Доброго.

— Ну як відрядження?

— Усе минуло добре.

— Кажуть, пан Орлов залишився задоволений.

Софія лише знизала плечима.

— Я просто виконувала свою роботу.

Неподалік стояла Аліна.

Вона уважно слухала кожне слово.

Близько одинадцятої Софія відкрила папку зі звітами й раптом насупилася.

Документів, які вона підготувала вчора, не було.

Вона ще раз переглянула всі шухляди.

Даремно.

— Оксано, ти не бачила синю папку?

— Ні. А що сталося?

— Вона зникла.

— Може, віднесла директору?

— Ні.

Софія відчула, як по спині пробіг холодок.

У цей момент задзвонив телефон.

— Пан Орлов просить вас негайно зайти.

— Ви викликали мене?

Данило стояв біля столу.

Перед ним лежали кілька аркушів.

— Це ваша робота?

Софія підійшла ближче.

Її серце завмерло.

У таблицях були змінені цифри.

— Ні...

— Перепрошую?

— Це не мій звіт.

— Але це ваші файли.

— Хтось їх змінив.

Данило уважно дивився їй в очі.

— Ви хочете сказати, що вас підставили?

— Саме так.

Запала тиша.

— Ви можете це довести?

Софія мовчала.

Доказів у неї не було.

— Я розумію, як це звучить, — тихо сказала вона. — Але я не робила цих помилок.

Данило ще кілька секунд мовчав.

— Добре.

Вона здивовано підняла голову.

— Я дам вам шанс усе перевірити.

— Ви... мені повірили?

— Я не сказав, що повірив.

Він зробив паузу.

— Але людина, яка знайшла таку серйозну помилку в перший день роботи, навряд чи сама допустила б настільки безглузді прорахунки.

Софія полегшено видихнула.

— Дякую.

— Не поспішайте дякувати. До кінця дня я хочу знати, що сталося.

Вийшовши з кабінету, Софія відчула на собі чийсь погляд.

Наприкінці коридору стояла Аліна.

На її губах промайнула ледь помітна усмішка.

Занадто задоволена для людини, яка випадково стала свідком неприємної розмови.

У Софії вперше промайнула думка:

«Невже це вона?..»

Аліна повільно підійшла ближче.

— Щось трапилося?

— Ні.

— Шкода. А я вже подумала, що пан Орлов розчарувався у своїй новій улюблениці.

Софія спокійно зустріла її погляд.

— Не розумію, про що ти.

— Розумієш. Просто поки що не хочеш визнавати.

Аліна розвернулася й пішла, залишивши після себе лише запах дорогих парфумів.

Софія ще довго дивилася їй услід.

Уперше вона відчула, що справжня боротьба в цій компанії тільки починається.