Розділ 4

"Найважче випробування — залишатися собою серед тих, хто звик носити маски."

Софія прийшла до офісу на двадцять хвилин раніше.

Вона не любила запізнюватися, особливо в перший робочий день.

У холі вже було людно. Працівники поспішали до ліфтів із чашками кави, хтось жваво обговорював учорашню нараду, а хтось лише мовчки вітався.

— Доброго ранку, Софіє!

До неї підійшла Марина Ігорівна.

— Ходімо, я познайомлю тебе з колективом.

Фінансовий відділ розташовувався на сьомому поверсі.

Світлий просторий кабінет, великі вікна, акуратні робочі місця.

— Колеги, знайомтеся. Це Софія Ковальчук, наш новий економіст.

Працівники по черзі віталися.

— Я — Оксана.

— Андрій.

— Назар.

Останньою до неї підійшла висока ефектна брюнетка.

— Аліна, — сказала вона, уважно розглядаючи Софію. — Ласкаво просимо.

Усмішка була ввічливою, але холодною.

Софія відчула це одразу.

— Дуже приємно.

Марина Ігорівна показала її робоче місце.

— Якщо виникнуть питання, звертайся до Аліни. Вона працює тут найдовше.

— Звичайно, допоможу, — відповіла Аліна, хоча в її голосі не було особливого бажання.

До обіду Софія вже встигла розібратися з документами.

Робота їй подобалася.

Вона саме завершувала перший звіт, коли на столі задзвонив внутрішній телефон.

— Пані Ковальчук?

— Так.

— Вас чекає пан Орлов.

Софія завмерла.

— Мене?

— Так. Кабінет директора. Десятий поверх.

Вона повільно поклала слухавку.

— Щось сталося? — запитала Оксана.

— Не знаю...

Аліна лише всміхнулася.

— Якщо директор викликає в перший день, це рідко буває хорошим знаком.

Ці слова лише додали хвилювання.

Секретарка чемно відчинила двері.

— Проходьте.

Кабінет Данила був просторим і стриманим. Темне дерево, великі панорамні вікна, книжкові полиці.

Данило стояв біля вікна.

Почувши кроки, він обернувся.

— Сідайте.

— Ви мене викликали?

— Так.

Він поклав перед нею папку.

— Це фінансовий звіт одного з наших проєктів.

Софія відкрила документи.

За кілька хвилин уважного перегляду вона насупилася.

— Тут є помилка.

Данило підняв брову.

— Ви впевнені?

— Так.

Вона взяла ручку.

— Ось тут цифри не збігаються. Якщо залишити все як є, компанія може втратити значну суму.

У кабінеті запанувала тиша.

Данило уважно подивився на розрахунки.

За хвилину він натиснув кнопку селектора.

— Андрію, зайдіть.

Через мить до кабінету увійшов головний бухгалтер.

— Це ви перевіряли цей звіт?

— Так.

Данило мовчки простягнув йому документи.

— Поясніть.

Андрій швидко переглянув сторінки.

Його обличчя зблідло.

— Я... Схоже, справді припустився помилки.

Данило нічого не сказав.

Лише перевів погляд на Софію.

— Дякую.

Це було лише одне слово.

Але саме його, як казали працівники, від директора майже ніхто не чув.

Коли Софія вийшла з кабінету, вона навіть не здогадувалася, що за дверима її вже чекали заздрісні погляди.

Аліна мовчки дивилася їй услід.

І вперше відчула, що поява нової працівниці може змінити не лише життя компанії, а й життя самого Данила Орлова.