частина2. Кава, сніг і перші дотики

Вже наступного ранку Париж зустрів Еліз м’яким білосніжним світлом зимового сонця. Сніг ще залишався на дахах і уздовж бруківки, блимаючи крихітними кристалами, що танцювали під промінням. Місто ще не прокинулося повністю — лише поодинокі перехожі поспішали на роботу, а повітря пахло свіжою випічкою і гарячою кавою.
Еліз одягла своє червоне пальто, яке вже стало символом її зимової енергії, та рушила на зустріч із Лукою. Вона відчула приємне хвилювання — серце тріпотіло, а легкий мороз ще більше освіжав думки і почуття. Кожен її крок по снігу здавався мелодією, ніби Париж сам підганяв до їхньої зустрічі.
Ще вчора, вони домовилися зустрітися в невеличкій кав’ярні на Латинському кварталі — затишному місці з високими вікнами, що виходили на бруковану вулицю, де завжди пахло ванільними круасанами. Лука вже сидів за столиком біля вікна, загорнувшись у темно-синій шерстяний шарф, і чекав на неї. А коли Еліз з’явилася на порозі, він одразу помітив її — червоний колір пальта виділяв її серед зимового міста, і він відчув хвилю радості, немов серце стрибнуло до грудей.
   — Ти вже тут? — спитав він, посміхаючись.
   — Так, і ти виглядаєш… досить мило, — відповіла Еліз, сміючись і знімаючи рукавички.
Вони сіли за столик біля вікна, і офіціант приніс два гарячі напої — один з ніжним шоколадом для Еліз, інший з ароматним еспресо для Луки. Вони дивилися один на одного, і між ними було відчуття, ніби весь світ зупинився — тільки вони двоє, кав’ярня і тихий шум міста.
   — Я ніколи не думав, що побачу когось, хто так… світиться серед снігу, — промовив Лука, і його темні очі блищали неймовірною щирістю.
   — А ти робиш усе простіше, ніж будь-яка зимова казка, — тихо відповіла Еліз, відчуваючи, як серце тане від його слів.
Вони говорили про місто, про улюблені місця, про дитинство, і кожне слово здавалося маленьким дотиком, що будував між ними невидимий місток довіри та тепла. Лука обережно взяв її руку у свою — так ніжно, ніби боявся зламати цю крихку миттєвість. Еліз відчула тепло його долоні, і посмішка не сходила з її обличчя.
Після кави вони вирішили пройтися вздовж Сени. Сніг, що кружляв навколо, перетворював місто на живу картину, а світло ліхтарів додавало магії кожному кроці. Лука інколи зупинявся, щоб показати Еліз якусь деталь будівлі чи маленький затишний дворик, а вона сміялася, відчуваючи радість від простих речей і від того, що хтось поруч так уважний.
   — Ти знаєш… — почав Лука, злегка соромлячись, — я ніколи не вірив, що можна так швидко довіряти комусь…
   — Я теж… — відповіла Еліз, і їхні очі зустрілися. Вона відчула, як щось всередині зміцнюється, ніби вони вже давно знайомі, хоча це був лише другий день.
На мосту через Сену вони зупинилися. Лука нахилився трохи ближче, ніж просто для розмови, і поглянув на неї з такою ніжністю, що Еліз відчула легкий тремтіння в колінах. Вітер підхопив її волосся, а він обережно поправив його за вухо, ніби боячись зіпсувати чарівну миттєвість.
   — Можна? — тихо запитав Лука.
Еліз лише кивнула, бо слова втратили сенс, коли вони знову поцілувалися. Цього разу поцілунок був довшим, теплішим, і здавався обіцянкою всього, що ще має прийти. Сніг кружляв навколо, а їхні серця билися в унісон, ніби Париж сам дарував їм цей момент.
Вони продовжили прогулянку, тримаючись за руки, сміючись над випадковими кроками по слизькій бруківці і насолоджуючись тишею, яку приносить тільки справжнє почуття. Лука іноді притягував її ближче до себе, а Еліз відчувала, як кожен дотик зміцнює зв’язок, що народжується між ними.
Цього дня Париж став не просто містом — він перетворився на свідка їхньої історії. Вулички, кав’ярні, мости й навіть тихі снігові долини на дахах — усе це тепер було частиною їхнього світу, світу, де кожен сніжний пластівець відчував любов і теплоту, що розцвітала в серцях Еліз і Луки.
І коли вечір спустився на місто, вони стояли на мосту, тримаючись за руки, дивлячись на відблиски вогнів у воді Сени. Вона знала, що цей день — лише початок, і він назавжди залишиться у її пам’яті, як перша справжня зима, перша зустріч і перша справжня любов, що з’явилася, мов червоний акцент у білому Парижі.