РОЗДІЛ 9. Перша зустріч

Детектив Андрій Коваленко сидів у приймальні лікарні і чекав, коли лікар дозволить поспілкуватися з Денисом.  Пацієнт уже отямився, проте він потребує ще відпочинку, щоб мати змогу поспілкуватися. Аня та Тарас також сиділи у приймальні. Їх, як і детектива, ще не підпускали до Дениса, мовляв, що він занадто слабкий.

Детектив мовчки сидів і спостерігав за Аньою та Тарасом. Аня  сиділа із заплаканими очима. Тарас сидів спокійний і над чимось роздумував.  Його очі метались то в одну, то в іншу сторону, наче він когось чекає. Аня час від часу піднімала очі і звертала погляд на детектив.

Андрій уже давно працює в поліції і вже добре вивчив людей і їхню поведінку. Із свого досвіду він може чітко сказати, що ці двоє щось приховують і присутність детектива їх лякає.

Цікаво, що саме вони приховують?

Тут зайшов лікар і промовив, що вони можуть відвідати пацієнта.

— Можна я зайду першим? — звернувся детектив до Ані та Тараса.

Аня глянула на Тараса, а Тарас, в свою чергу, стояв мовчки, ніби роздумуючи, як не дозволити Андрію зайти першим. Нарешті він промовив:

— Ми його найкращі друзі. Було б краще, якби ми зайшли першими.

— Я це чудово розумію, проте я ненадовго, в мене тільки декілька коротких питань. Це не займе багато часу.

— Це може зачекати? Я боюся, що ці питання будуть занадто важкі зараз для Дениса. Ми б не хотіли його зараз таким турбувати, — напллягав Тарас.

— Я запевняю вас, питання важкими не будуть і Дениса не потурбують. — Не хвилюйтеся, це всього лиш формальні питання, — усміхнувся детектив.

Ця  пара таки здалася і пропустила детектива першим.

«Цікаві вони і явно щось приховують. Тільки коли я сказав, що це формальні питання, вони пропустили мене вперед, наче боялися, що я почну розпитувати зайве», — подумав Андрій.

Увійшовши в палату, він побачив Дениса, який лежав блідий у ліжку і дивився у вікно.

— Добрий день, Денисе, я детектив Андрій Коваленко, — приставився детектив.

Денис повільно повернув голову в його сторону. Очі його були пусті. Коли Андрій поглянув у них, він на хвильку засумнівався у своїй теорії, що це не було самогубство. В погляді хлопця було так багато болю та суму.

— Добрий день, — промовив Денис.

— Я дуже перепрошую, що турбую вас, проте в мене є декілька питань. Ви ж розумієте: ви були на волосині від смерті. Мені потрібно знати правду.

Денис повільно кивнув, і Андрій продовжив.

— Коли вас знайшли, ви були у ліжку, і біля вас було повне пігулок. У крові у вас знайшли великий вміст дисульфірану. Лікарі кажуть, що ти народився в сорочці. Коли швидка приїхала, ти вже не міг говорити, тільки хрипів. Біля ліжка ми знайшли цілу аптеку. Виглядало так, ніби ти вирішив змішати все, що було в тумбочці, з пляшкою спиртного.

В палаті запала тиша. Було чути тільки ритмічне пищання монітора електрокардіограми. Денис подивився на свої руки, які були в синцях від катетера.

— Денисе, чи могли б ви розказати, як все було насправді?

— Вибачте, детективе, але я себе недобре почуваюсь. Я б хотів ще відпочити, — промовив повільно Денис і відвернув погляд до вікна.

Запалазнову тиша.

— Я розумію. Тоді тільки скажіть: це було самогубство чи хтось намагався вас вбити?

Денис різко повернув голову в сторону детектива.

— Ні, ні, мене ніхто не пробував вбити, —дуже швидко почав говорити Денис, наче виправдовуючись. — Це була моя помилка.

Андрія здивувало, як різко та швидко почав говорити хлопець, наче він хотів когось захистити. 

— Зрозуміло. Ви не проти тоді, якщо я зайду завтра?

— Навіщо? Я ж кажу, що мене ніхто не пробував вбити — я сам випадково помилився з дозою ліків, — почав нервово говорити Денис.

— А які ліки ви прийняли? — не здавався детектив.

Денис задумався на хвільку. В його очах читалося збентеження.

— Я не пам’ятаю, кажу ж вам, погано почуваюсь. Мені потрібен відпочинок. Я більше не відповідатиму на запитання.

— Гаразд, тоді бажаю вам швидкого одужання.

Детектив повільно розвернувся і вийшов із задуманим виразом обличчя. В повітрі просто пахло чимось прихованим — все не так просто, і Андрій доколупається до суті. З цими роздумами він направився до відділку. 

Зробивши каву і сівши за свій стіл, детектив вернувся до читання зошита, так як потрібно буде це швидко зробити. Він перевернув сторінку.

***

ЗАПИС. ДЕНЬ ЗНАЙОМСТВА

Я побачив її ще до того, як вона помітила мене. Вона стояла в черзі у кав'ярні. Сьогодні напрочуд в ній було людно. Я зайшов сюди по дорозі на роботу, так як я люблю це місце і можу тут трохи розслабитись.  Замовивши собі каву, я сів за дальний столик і просто спостерігав за темпом цього міста. В якийсь момент мій погляд впав на дівчину, яка мені видалася дуже знайомою. А потім я згадав раптово, звідки я її знаю. Це та дівчина, Оля Пілар. Так, це була вона, і це наче якась доля її привела сюди в той момент, як я сидів за столиком.