РОЗДІЛ 8.1

Андрій повільно закрив зошит і на кілька секунд просто подивився перед собою.

Картина починала змінюватися. Щось Андрію підказувало, що треба копати глибше в цій історії, що це все буде безпосередньо пов'язане із спробою самогубства Дениса, «Якщо це було самогубство», — поправив себе Андрій.

Він ще раз переглянув рівні рядки почерку і відчув, як у ньому прокидається те саме відчуття, яке зазвичай з’являлося перед складними справами. Але з деталями треба буде розібратися.

Андрій повільно підвівся зі стільця, тримаючи зошит у руках уже зовсім інакше — не як випадкову знахідку, а як ключ, який може відкрити двері в зовсім іншу версію подій.

***

ЗАПИС. НАСТУПНИЙ РАНОК

Я майже не спав. Ні, не через дедлайни чи гроші. Якесь тривожне передчуття мене мучило всю ніч, не давало нормально зосередитися з учорашнього вечора.

Тарас уже поводиться так, ніби все вирішено, наче все дуже просто. Проте мені так не здавалося. А я досі не впевнений, що ми правильно розуміємо, у що саме ліземо. Проте здоровий глузд говорив, що все-таки ми нічого кримінального не робимо, всього лиш допоможемо дівчині інвестувати гроші, які вона отримає у спадок. В цьому ж немає нічого поганого, так? Тим більше, наш стартап дуже хороший, ідея в нас чудова. Ми всього лиш прорахувалися на початках фінансово.

Зрештою, думки налагодилися, і мене вже не мучило це тривожне відчуття. Дорогою в офіс я навіть наспівував пісеньку.

Коли я прийшов, то побачив, що Аня і Тарас уже на місці чекали мене.

Аня сьогодні була мовчазна ще більше, ніж учора. А це поганий знак. Вона завжди першою відчуває, коли історія починає пахнути проблемами.

Я привітався зі своїми друзями. Тарас сидів веселий, був у піднятому настрої. Він повідомив мене, що роздобув інформацію про цю дівчину і вже знайшов її в інтернеті.

Ми разом засіли за комп'ютер.  Тарас розвернув до мене монітор і показав акаунт, в якому я побачив фото тої дівчини.

На мене дивилась з екрана звичайна пересічна дівчина — темне волосся, сірі очі.

Тарас тим часом зачитував у голос — Оля Пілар, двадцять три роки, народилася десятого жовтня у Львові. Працює редактором книг. Є адреса її роботи та адреса проживання.

Ми довго вирішували, хто буде знайомитися з Ольою і пробувати її перетягнути на нашу сторону. Аня та Тарас переконували мене, що це повинен бути я, так як я завжди викликаю довіру у людей і є об'єктом обожнювання у багатьох дівчат. Довго сперечавшись, я таки погодився на цю авантюру. А що ж мені ще залишалося робити?

Узгодивши наш план дій на завтра, ми приступили до роботи.

Я зараз сиджу і пишу ці рядки, не знаючи, що думати над усім цим. Тарас зумів мене та Аню переконати, що ми турбуємося безпідставно. Ми спробуємо, а якщо не вийде нічого — ну, то нічого не вийде. Нам немає чого втрачати, так як майбутнє нашої маленької компанії і так висить на волосині. І цей аргумент дав своє. Ми реально вклали у наш стартап душу, і зараз все втрачати дуже не хотілося. А дівчина не така погана, судячи з фото. Ну так, мене приваблюють зовсім інші дівчата, проте дівчина з фото мене не відштовхує.

***

Андрій обережно закрив щоденник, але не прибрав його — тільки поклав перед собою, ніби вже знав, що дуже скоро повернеться до наступних сторінок. Інтуїція, яка рідко його підводила, зараз працювала особливо голосно.

Тут його роздуми відволік дзвінок телефону:

— Слухаю, — нетерпляче відповів на дзвінок Андрій. — О, це чудова новина, дякую вам, лікарю Романчук.

Андрій поклав слухавку і усміхнувся про себе.

«Денис прийшов до тями — це чудова новина», — подумки до себе промовив детектив.

Він глянув на закритий зошит і промовив джо нього:

— А до тебе я вернуся згодом, а поки їду до лікарні.

Андрій знав одне: ця справа тільки починає показувати справжнє обличчя, і наступні записи щоденника можуть змінити розстановку сил остаточно.